Про везіння - 2

За вчора ще два приклади везучості маю. Один хороший друг має гарну вдачу на "прибирання" незручних йому людей. Я в гарному сенсі цього слова. Не знаю як у нього це в особистому життя виходить, але в бізнесі - гарно. Наприклад, є у нього нерадивий підлеглий. Довгі роки всі мучаються з ним, а тут за достатньо короткий проміжок часу мій друг його "здихається". І причому так - і "волки сыти и овцы целы". І ротації він серед своїх людей також віртуозно робить. Як наслідок - йому і самому з начальниками щастить. Вони його люблять. Ух і ах! От би й мені так! Хоча б на роботі :-)

Другий приклад про мене саму. Щось мені підозріло везе вигравати судові справи..:-) Вже три (!). Може четвертою перевірити теорію? Ги:-)

Про везіння

Мені сподобалась ідея одної пухнастої тварини, що везіння – це риса, яка притаманна всім людям. Везіння– рухає розвиток людства. Так-так – саме воно, а не різноманітні закономірності, які ми марно намагаємось вивести. Думаємо, що зміна уряду саме в цю епоху – це історична закономірність, а насправді це може бути доля везучості якоїсь однієї людини, яка в потрібний час опинилась в певному місці. Везе ж одним на спонтанні зустрічі, а іншим ніколи?

Ми часто говоримо, що одні люди везучі, а інші ні. Частіше розуміємо під цим банальне – один виграє в лотерею, а інший ніколи. Але це те, що лежить на поверхні, бо як можна не помітити, що як тільки ти підходиш до рулетки, то починає випадати на твої цифри і ти зриваєш банк? Люди, які сидять довкола і вже програли мало не останні труси, звісно це теж помітять. Ще й подумають про себе – «от же ж везуча!».

А й дійсно – що якщо всі ми хоча б у чомусь везучі і невезучих людей взагалі не існує? Хотілось би, щоб як мінімум в чомусь одному хорошому везучою бути))). Бо на погане ми всі перші.

Я почала розпитувати знайомих. От наприклад, є подруга, з якою як не підеш в магазин, то завжди купиш щось таке гарне і корисне. І вже розумієш – «хочеш зробити приємну покупку – дзвони і клич із собою Марусю».

Є знайома, яка везуча на роботу. За свої майже 30 років вона жодного разу не шукала роботи, навіть резюме не має! Але це не значить, що вона сидить каменем на одному місці. Ні, вона має вже багатий досвід роботи у багатьох компаніях, просто так якось складається…рекомендації….

Ще одна – везе їй на пригоди. Хочеш незабутній вечір – бери Наташу і йди з нею хоч кудись. Вона не дає гарантії, що 100% ти познайомишся з принцом, може й ще тікати звідкись доведеться)))

А ще от яка штука. Та дівчина, якій з роботами везе, сама про це так не думає. Поки їй про це не сказали, їй здавалось, що це стандартно і у всіх так, вона навіть не задумувалась. Так що, якщо ми самі не завжди можемо визначити, в чому ж нам везе? Що, якщо сприймаємо це як «так і треба»?

Свою сферу везіння я поки знайти не можу. Тому звертаюсь до вас. Друзі, вам зі сторони видніше, в чому ж мені везе? Тільки давайте говорити про гарне. Про погане ми всі й так про себе все знаємо)))

Але в одному я вже переконана. Якщо ти зрозумів в чому твій козир, то зможеш його направляти на користь самому ж собі. Також, приймаю приклади везіння друзів, знайомих і просто всяких людських істот))) Теорія потребує перевірки фактами!

Скелети в чоловічій шафі

Які скелети в собі ховає чоловіча шафа? Самі що не є справжнісінькі! Це скелетики для комірців сорочок. Ніколи в житті я не припускала, що така штука може існувати. Але виявляється, що у справжньої чоловічої сорочки в комірці є таємні отвори. Вставляєш в них ці «каркасики» і виглядаєш на мільйон баксів – комірець стоїть! Хто б сумнівався, що все пристосовано так, аби стояло в найкращому вигляді))

Хочеш бути ідеально-стоячим – маєш впоратися із деякими проблемками:
1. «Скелетики» потрібно виймати перед пранням з логічно-зрозумілих причин.
2. Хоча передбачливі виробники і понаставляли на них логотипів Zegna, приміром, але що якщо у тебе сорочок Zegna багато, а фасони у них різні, і, відповідно «скелетики» різні – путається!
3. Цю виставку палеолітського мистецтва все ж потрібно десь зберігати. Зберігати надійно – щоб діти не покрали, щоб друзяки не ржали, щоб дівчина з пилочкою для нігтів не переплутала….

Бачу в цьому моменті гарну тему для якогось чоловічого глянцю – «Щоб комірець стояв») От в останньому Men’s Health статті, або керівництва для починаючих генікологів, або про похудання (правда!!). Ні написали б, як полегшити чоловікам життя. Наприклад, придумали б якусь коробочку-цяцю, в яку це добро кістляве можна поскладати – маленьку, зручну і компактну, дерев’янну… ) Є ще один варіант – наприклад, прикупити собі дорогущі «кості» багаторазового використання і юзати їх на всі сорочки. Срібні, наприклад, ги:-)

Або такі шкіряні портмоне … Класна б стаття вийшла – огляд засобів для зберігання collar stays… Більше про «скелетики» на спеціальному (!) сайті. Справжнісінький патронтаж!!

Поїдання бубликів на робочому столі

Тепер чарівна Білка розгризає свій смачненький бублик цілий день. У мене перед очима. Спочатку я побоювалась, що весь час хотітиму їсти. Але ефект на диво був іншим. Коли я закриваю якийсь документ – вона дивиться на мене своїми очицями-гудзичками. Я уміляюсь – стовпчик гарного настрою впевнено повзе в гору.
А часом просто даю собі перепочити пів хвилинки і дивлюся на неї. Який у неї чудернацький пухнастий хвіст, кігтисті хижачі лапки, блискуча шорстка і пажерливий погляд. А вона собі на мене дивиться і промовляє – «Ну що, подружка, хош бублик?».

От після таких дописів і ставляться діагнози – «белка». Так?)))

Маленький спортсмен

8-а ранку, а в повітрі вже висить вологувата спека. Але я біжу. План був о 7, але отримала від себе сонної суботнє вибачення, навпомацки переставивши будильник на 8-му. Сьогодні на майданчику мене чекав новий ранковий спортсмен. Манюня років двох. Поки я робила перші вправи на розтяжку, він з цікавістю спостерігав – привідкрив ротика і завмер на місці. Починаю робити нахили. І що ж ви думаєте? Маленький за мною! Спочатку так сором’язливо, а потім як давай! Мама його сміється. Підйоми ніг він пропустив (напевно вирішив, що то якась не чоловіча вправа), а от на віджиманнях ми майже стали синхронною командою. Хлопчинка отримував задоволення, його мама дивувалась. Я вже знала, що стане кульмінацією цієї несподівано нової для нього гри. Моє висіння на турніку!!! Ховайся мама) Вишу, погойдуюсь, маленькі очиці коливаються услід за тьотью-маятником – вліво-вправо-вліво-вправо-вверх-вниз…

Віддаляючись від тренувального майданчика, махаю маленькому спортсмену «па-па» і подумки дякую йому за гарний ранковий настрій і свіжу думку в мою голову. А дійсно – так просто зрозуміти, але так складно здійснити. Треба учити діток на власному прикладі. Якщо не примушувати, а просто показувати, то вони перейматимуть твої найкращі вміння з радістю. А якщо щось і не приживеться, то, принаймні, не будеш себе винити, що не спробував. Вірність теорії можна буде перевірити років через 10, тому зараз терміново вчусь готувати і вишиваю дома хрестикомJ Чи краще танцювати буду – головне не перегнути палку)))

Про популярність

Перебираю професії, які загалом вважаються завжди актуальними. Наприклад, лікар, юрист… Я не говорю про віяння моди – я маю на увазі «у всі часи і народи». Вони популярні тому, що завдяки цим спеціалістам люди сподіваються вирішити свої проблеми. Отже, доктори і юристи, будуть популярними допоки у людей будуть проблеми. Але парадокс - на проблемах прославитись набагато складніше, аніж на позитиві. Хіба якщо ви Авіцена, чи лауреат Нобелівської премії, який винайшов спосіб у боротьбі зі старінням.

Ви скажете, що «хорошими делами прославиться нельзя». А я не погоджусь. Ні, звісно, є виключення – Муссоліні, Сталін… - але чи не підтверджують вони правила? Перебираючи подумки відомих «плохішей» приходжу до висновку, що відомими вони змогли стати лише завдяки диявольській комбінації «влада+зло».

Дивимось на інших відомих і популярних. Раніше, в епоху замкових кулуарів та сільських трактирів, відомими були королі та трубадури, відповідно. Тепер, у світі, де інформація курсує швидше аніж ви скажете «ах», нашими кумирами є зовсім інші люди – митці, актори, співаки, бізнес-лідери… Люди харизматичні, цікаві, творчі… Можливо, їх професії не настільки популярні серед широких мас - як то лікар чи юрист - проте люди віддячують їм за отримані позитивні емоції. Уолт Дісней, Чарлі Чаплін, Мерлін Монро… - всі вони привнесли в наше життя щось нове і дуже позитивне. І, навіть, леді Ді на фоні вухатого Чарльза, приносила англійцям небувале естетичне задоволення. А у купі із гарними справами – вони піднесли її на найвищий п’єдестал. Стів Джобс подарував світові легендарний бренд Apple – люди купують не просто продукти під цією маркою, вони повністю міняють свій стиль життя, отримуючи позитивні емоції від володіння гарними речима. Опру Уінфрі любить вся Америка і весь світ – за її уміння співчувати позитивно.

У мистецтві діє такий закон – як тільки маса отриманого задоволення стає критичною, людина стає популярною. Це тому, що віддаючи свої творіння і натхнення, така людина робить інших щасливими. Є контакт. Обмін енергіями відбувся. Ми віддаємо свою любов і повагу. Митець отримує їх у якості популярності.

Популярність, якою загал нагороджує обраних за гарні справи міцна. А от слава «хуліганів» схожа на бенгальський вогонь – перше місце рейтингів і неминуче забуття. Чи пам’ятаєте ви зараз ім’я вбивці Леннона? Якщо ви не бітломан, то здогадуюсь, що ні. А от хто такий Джон Леннон знає кожний.

Зла слава швидкоплинна
Слава «популярних» професій – не помітна
Позитивна енергія, яку ви віддаєте у великій кількості на благо багатьох людей відображається у ПОПУЛЯРНОСТІ.

Aeropuerto

Аеропорти дихають життям. Вони - надихають. Їх назви притягають своєю магічністю та милозвучністю…

Paris - Charles de Gaulle. Ти вдихаєш не запахи з Duty Free, а аромати справжньої Франції…
Rome – Fiumicino. Вимовляєш, а в роті присмак Chianti…
Milan - Malpensa. Присмак монпанс'є, гірські лижі на перевіс, шоппінг та драйв потужної автівки між зелених гір
Berlin – Tegel. Невимовне бажання акуратно забрати свої речі зі стрічки, отримати ключі від автівки на прокат у білокурого фріца і мчати гладким автобаном…
Amsterdam – Schiphol (у-у-у-у яка комбінація звуків!!!!) Тут хочеться купувати. Все без упину. Все мацати, перебирати, приміряти…
London – Heathrow. Ера тролів продовжується. Вони наступають. Страшно, але попереду зелені луки, розкішні музеї і консервативна чопорність. Вже біжу!
Madrid – Barajas. Невимовний простір – скло, дерево, технологічність. Передчуття триденної сієти і party all the night!
Kyiv-Borispol. Очікування Aéroport, Aeroporti, Flughäfen, Luchthaven, Airport, Aeropuerto, Аеропорт !!!

А ви колись задумувались над аеропортською мелодикою?

Замість гумових чобіт - колеса

З дитинства у нас залишаються звички, нереалізовані «хочу» і втілені «можу». Хто не любив добряче скочити у свіжу калюжу? Мама репетує, тягне за руку, а ти щаслива у жовтих гумових чобітках. Майже герой – розляпуєш калабані, і все тобі ні по чому! А найцікавіше – от вона вода по кісточки, а ноги СУХІ!!!

Дитячі пристрасті залишаються. Вранці, їдучи знайомою дорогою, я не оминула жодної калюжі. Ф-р-р-р-р, вода через вінця, розбігайтесь перехожі, їде у-у-у на крилах водних. Хі ) Дурна, скажете ви, хто ж оце в ями мокрі заїжджає і людей поливає!? А я скажу – не дурна. Всі ямки знаю на пам’ять, а коли люди – не газую. Найбільший екстаз, коли машина назустріч заїжджає в калюжу і виливає тобі на лобове скло несподіваний душ! А-а-а!!!

Так і їхала собі вранці на роботу: строга спідниця, блузка, окуляри на носі, несподівано ностальгічна музичка The Nightcrawlers і всі калюжі мої! А паралельно ще й колега дзвонить – де ти є, тут твоя черга розказувати презентацію на Раді директорів. Ш-р-р-р-х-х-х-х. Злякалась? Та де ж там!?! – Я в екстазі!

Вибір підтверджено емоціями

Почула сьогодні топ-10 машинок, які америкоська компанія визначила найкращими за перше півріччя 2009 року. Сорі, не пам’ятаю як називалось рейтингове бюро, але проранжували вони машинки не лише по технічним характеристикам, але й опитали ще 20 000 водіїв щодо їх емоційного стану під час керування автівками, аби визначити керування якою машиною приносить найбільше щастя. Там навіть вимірювався рівень щастя від того «як я виглядаю за кермом цієї кралі». В топ-ліст потрапили пару американців, і німці – BMW, Volkswagen, Audi, Mercedes. Так от – з 10 автівок 6(!) були КУПЕ!

От і дивуйся потім, чому тобі хочеться зростися з білою красунею і отримати щастя від того «як я виглядаю за кермом цієї кралі»: - )))

P.S. Стаття по темі – Як виміряти емоції від керування машиною

Шостром forever

В продовження теми про "тут і зараз". Що хто бачить на картинці?

Перший раз – бриз нових відчуттів, чи ураган емоцій

Перший раз - як вітер. Часом холодний, часом обпікаючий, часом з піском та брудом, часом з освіжаючим присмаком солоного океану… Але завжди перший раз – крок в щось нове і незвідане. Перший раз – це та емоція, яку ти відчуєш лише один раз – коли щось ВПЕРШЕ. Іноді ти знаєш, що це станеться, а іноді хвиля накриває непомітно і ти раптом помічаєш відблиски сонця у її гребінцях.

Перший раз проїхатись на страшнючому атракціоні в Діснейленді, коли ти сидиш в якійсь незрозумілій ракеті, тебе несе як ковбаску стрімким чорним тунелем, перевертаючи на втискаючи, тебе заносить на поворотах і мало не викидає з цього драндулета, а наприкінці випльовує та у фіналі чудом приземляє на рельси. Виходьте – наступний. І ти виходиш вся в сльозах, туш розтерлась, а голова сповнена тупих емоцій – щастя! І ти знаєш, що полізь ти на цю турбіну вдруге, то теж буде гарно, але не так як в перший раз…

Перший поцілунок. Зараз з цим чоловіком все вперше. З ним все нове. Палкий і полуничний. В твоїх руках напруга, вона струменить пальцями і передається йому через все твоє тіло. Твій розум трохи затьмарений алкоголем і усвідомленням безумства твоїх дій. І ти його цілуєш. І розумієш, що його губи м’які і солодкі, а тримає він тебе міцно і впевнено. І ти вже знаєш, що хочеш з ним спробувати багато чого ще «першого»…

Перша полуниця. Ти не їла її цілий рік. Ні, той смак трав’яних гібридів не враховується. Ти якось і не думала про неї. А сезон от так – раз! - і почався в один день. І, проходячи, повз метро ти побачила стареньку бабусю з кошиком полуниць на продаж. Ти відчула запах. Ти купила. Перша ягода принесла із собою до рота смак першої полуниці з дитинства. Смак який сповіщав про початок канікул, про початок літа, про початок «нового» життя. І потім ти ще місяць щоденно жуєш соковиті ягоди, але пам’ятаєш ту першу…

Перша зрада. Не надто гарна емоція. Проте загартовує. Спочатку ти не віриш. Ти в розпачі. Зрада близької подруги, зрада коханої людини… Перша зрада – як щеплення. Якщо все пройде без ускладнень і ти зробиш правильні висновки, то потім ти вже не захворієш. Потім ти просто викреслюєш зрадників, прощаєш їм і забуваєш.

Перша самостійна поїздка за кермом. Досі пам’ятаю адреналін змішаний із страхом та гордістю. Нескінченне «бі-бі-це-мені-ану-їх-бі-бі-таки-мені» у вухах і відчуття щастя та перемоги після встановлення переключателя передач на «паркінг» - я вперше це зробила сама!

Перша дитина. Момент, коли ти усвідомлюєш, що щойно дала нове життя – неймовірний. Знесилена ти розтеклась на каталці. Якісь голоси методично запитують стандартні запитання, тебе вже кудись везуть, і тобі здається, що зараз ти впадеш з цієї штуки. Але тобі байдуже. Бо на твоєму обличчі блукає придуркувата посмішка, твоя голова пуста і в ній гуляє одна єдина думка – я це зробила-а-а-а-а, я герой, я просто тупо щаслива з цього! Як воно, коли другий раз народжуєш я не знаю. Не пробувала)

Перший раз в новій країні. Ти робиш крок крізь розсувні двері аеропорту і незнайомі одурманливі запахи базиліку закручують твою голову. Очі розгублені, повітря вологіше – і ти не знаєш куди йти. І хвильку ти стоїш як ідіотка і крутиш головою на всі боки – але тобі гарно, ти щаслива і весь всесвіт знає – ти зараз ТУТ!

Перша зустріч. Перше розуміння, що «з ним щось буде». Ти розумієш, що ти це зразу зрозуміла, лише після того як вже пішла звідти. Ти як завжди тормозиш «тут і зараз», він пускає на тебе зацікавлені погляди, а ти в цей час роздумуєш, що «хм, непоганий костюм на ньому, цікаво про що ми тут зараз розбалакувати будемо, а інші учасники, коли прийдуть, я не надто прозору блузку вділа, чого це він так на мене зиркає, якийсь задиркуватий чи що…». А потім ввечері ти їдеш додому, впевнено тримаєшся за кермо і, раптом, ш-р-р-р-р – бух! З низу живота аж у самі груди ядерним грибком зриває «ах!!». Блін, як я не помітила? А він нічого… Гарний…І….. Ох як я люблю цей перший «ах!».

Перший раз завжди перший. Перше враження – майже завжди вірне. Для мене перший раз – як маленька нагорода, як устриця для гурмана, як вишенька в бокалі мартіні, як діамант в персні … ну а іноді і як ложка дьогтю в бочці з медом)) Перший раз завжди можна знайти в буденності. Він не втрачає своєї чарівності, від того, що ти знаєш, коли він буде. Різні «вперше» можна пробувати і зі старим другом, і з коханим, і з випадковим подорожнім, і з власною дитиною, і самій! Про погані рази я не хочу думати, а гарних ще так багато попереду. Аж лапи чухаються все спробувати! А-а-а!!

P.S. Знайшла випадково вірш - дуже мені сподобався

The First Day

by Christina Rossetti

I wish I could remember the first day,

First hour, first moment of your meeting me;

If bright or dim the season it might be;

Summer or winter for aught I can say.

So, unrecorded did it slip away,

So blind was I to see and to forsee,

So dull to mark the budding of my tree

That would not blossom, yet, for many a May.

If only I could recollect it! Such

A day of days! I let it come and go

As traceless as a thaw of bygone snow.

It seemed to mean so little, meant so much!

If only now I could recall that touch,

First touch of hand in hand! - Did one but know!

Він був гарним коханцем, але не витримав напруги:-)

Як день почнеш – так його і проведеш. Якщо вірити в ці прикмети, то ввечері я маю отримати в подарунок штучний член)

Все почалось з поламки душа. Нічого, буде новий)

Прийшла на роботу – на столі мене чекав новий фалоімітатор – це до чого?) Сиджу гадаю, хто про мене попіклувався. Підозри вже падають на одну особу) З такими темпами я вже боюся заходити навіть до туалету, а раптом… )

Люди, що взагалі з кабачками роблять? І взагалі - це кабачок хоч?:-)

Це виявився цукіні. Причому, офігенно смачний! Я так захопилась, що ідея зробити фотку прийшла вже коли залишилось всього нічого:-) Завдяки влучній пораді однієї тварини, наглий овоч був обсмажений в кунжуті і без борошна. Зверху шматочок розплавленого сиру і моїх улюблених горішків мегдалю - па-ба-бам ням-ням!