Карта бажань

Сьогодні ми зібрались дівчачою компанією проводжати старий рік. І не просто випити вина та з’їсти хамона із креветками, але й зробити важливу справу. Як каже наша подруга – «візуалізуйте свої бажання і буде вам щастя». Для «візуалізації» було зібрано чималу кількість глянцю. Одразу ж стало зрозуміло, що картинки із студентками, бізнес-школами та краєвидами учбових установ я там не знайду. Всі читають Vogue, Elle, Cosmopoliten, тому на наших «картах бажань» у великих обсягах красуються бруліки, сумки, океани з пальмами та варіації на тему кама сутри. У незрозуміло звідки вигулькнувшому Forbes знайшли Домагарова із двома собаками та будинком у Підмосков'ї. Ніхто собі не взяв…
Хочете, щоб наступного року всі ваші бажання збулись? Робіть так:
- Збираєте всі журнали з гарними картинками
- Листаєте і вирізаєте все, що сподобалось
- Ліпите на ватман
- Все. Віш-ліст готовий. Тепер цю красу на стінку в туалеті і щоденна медитація гарантує довготерміновий ефект.
Але це ще не все. Підкріпити емоції потрібно фактами. Список із 40 бажань-цілей на наступний рік і готово! Тільки я вас прошу – будьте конкретнішими і обережнішими у ваших бажаннях, бо збувається 50%, перевірено… Список звертаєте і ховаєте в найпотаємніше місце. Протягом року бажано час від часу про нього згадувати, перечитувати і викреслювати те, що збулось.
А у вас є «карта бажань»?

Зверху чи знизу?

«Зверху» чи «знизу»? Це питання мене непокоїть. Я завжди роблю «знизу» (варіант А). Для мене очевидно – так зручніше. Але чомусь більшість людей хочуть «зверху». Питання «чому» мене муляє вже давно. І особливо воно набирає гостроти кожного разу, коли я десь бачу «зверху», і коли щоразу я переставляю дома так, щоб було «знизу». Коли туалетний папір заправлений «зверху», то хвостик часто рветься і губиться (до речі, всі вважають навпаки, але я ж перевіряла!). І все одно в інструкціях тисяч ресторанів, готелів, барів написано «вішати туалетний папір хвостиком «зверху». Погоджусь, що в готелях з тих верхніх хвостиків хоча б трикутнички гарні виходять, а всі решта чому «зверху» вішають?..

Коли шукала картинку, щоб проілюструвати цю дилему, то зрозуміла, що таулетне питання архіактуальне і непокоїть сотні людей у різних куточках земної кулі. Туалетні дослідники пишуть цілі наукові трактати, відшукують причинно-наслідкові зв’язки і обгрунтовують позицію «зверху» специфікою людського зору.

І все ж, зверху чи знизу?

Білка-випробувачка туалетного паперу

Перший ювілей

Сьогодні в моєму Більчачому царстві свято – перший серйозний ювілей. Рівно рік тому пустий аркуш електронного паперу перетворився на перший більчачий пост. З остаточний народженням весни виникло несамовите бажання озеленити простори блогосфери більчуцьким позитивом. Перегортаючи кігтистими лапами електронну історію, я радію, що дотрималась основного (і єдиного) внутрішнього правила у Сквірлдомі:
- Тут лише позитивні думки, приємні емоції та радісні враження.

Навіть, коли я щось, або когось критикую, обурююсь чи іронізую – я залишаюсь позитивною. А в поганому настрою я тут не з’являюсь.

Перші мої пости крутяться біля книжки Getting Things Done. Я навіть тег такий маю. Не віриться, але я й досі під позитивним впливом цієї книги. Не подумайте, що я така вразлива – я просто закинула її на рік, а зараз знову дістала і читаю. Насправді, російськомовний переклад не відображає суті книги. «Привести дела в порядок» та Getting Things Done – це не одне й те саме. Переклад виражає, якусь закінчену дію, наче ти прочитаєш книгу, приведеш свої справи до ладу і на тому все. А насправді – щоб отримувати результат, потрібно діяти. І процес цей невпинний. Він може лише розпочатись, але, якщо він раптом зупиняється, то все вертається на вихідні позиції.

Я роздумувала над ідеєю «дії» і у мене з’явилось запитання до вас, мої гості. Буду вдячна за відповідь у коменти.

Уяви, що перед тобою довга і складна дорога, в кінці якої на тебе чекає щось дуже бажане, наприклад затишний заміський будиночок, чи неосяжний океан з білим пляжем, чи… (вкажи свою власну мрію). Ти дуже хочеш туди потрапити, але розумієш, що самому тобі там буде хоч і гарно, але одиноко. Тому ти запрошуєш із собою друга. Друг теж кудись хоче, можливо навіть і до твого океану, а можливо йому просто з тобою йти приємно, або він не знає чого хоче і просто йде за компанію. От так ви йдете разом, гомоните по дорозі, варите вечорами на кострі суп, і знову йдете. На шляху зустрічаються різні перешкоди – то води нема, то їжі, то дуже жарко, то нестерпно холодно, або спати хочеться, а кругом голодні звірі, або сваритесь і йти стає нестерпно. Але ти йдеш, бо тобі потрібен океан. І раптом в один із днів твій друг зневіряється. Сідає на узбіччі, схиляє голову і каже – «все, я не можу далі йти». Ти починаєш його підбадьорювати, надихати, вмовляти (раніше вже таке траплялось і це діяло), але цього разу друг дійсно знесилився. «Я дуже хочу побачити з тобою разом цей океан, але я так втомився йти. Я не можу більше… Зроби що-небудь». Фізично друг здоровий. Як ти діятимеш?

1. Піду далі сам – це його вибір
2. Залишусь з другом і буду його підтримувати поки він знову не буде готовий йти
3. Посаджу друга собі на плечі і ми рушимо далі
4. Залишу друга і скажу, що я за ним повернусь, як тільки дійду до океану (біля якого, можливо, запаркований гвинтокрил, але я не впевнений)
5. Ваш варіант (будь ласка, вкажіть)

Дуже-дуже чекаю на ваші відповіді, а тим часом вітаю свою Більчутню з 1 рочком!

Все більше схиляюсь думати, що одним з хедлайнів мого життя є - "Шара не прокатит":) Ну і добре - не буду втрачати даремно час сподіваючись на шару. Працювати!

Cost of new life

Білка твіттерська

Я вирішила завести аккаунт на twitter. Мотив: у всіх є, а у білки немає. Мотив, звісно. примітивний, але зате чесний. І цікавість - чому так всі пищать від цього твіттера - треба ж розібратись.

Поки що якихось структурних думок нема, так емоційний потік, але попунктний:)

- я створила цілих 2 аккаунти. Маю таку дурну звичку понароджувати купу електронних скриньок, аккаунтів і т.д. Один у мене більчачий - Squirreldom, а другий звичайний іменний

- зразу роблю висновок, що треба один з них видалити. І скоріш за все іменний, бо на мене наганяє тугу читати ці причитання своїх колег по ринку та інших всяких дивних людей

- не можу зрозуміти для чого набирати в followers всіх своїх знайомих, які є в Linkedin, Facebook та однокласниках... Якийсь дубль функцій - тільки заходиш в інший аккаунт

- от за ким цікаво фоловитись так це за селебрітіс і близькими тобі брендами. Сидить Tiesto десь на іншій півкулі строчить зі свого iPone - tiesto Amazing food,so full now that I need a few shots to digest all I ate! Відчуття присутності! І новини можна швитко позбирати - хто який реліз зробив, де виступає, які диски і т.д. Вони ж всі (dj) просувають себе там. Усе зручно і швидко.

- одразу видно чи селебріті сам пише, чи його прес-служба. Чи фейк:) але там є послуга веріфікешн.

- цікаво виявляється, що ті кого ти весь час вважав цікавим насправді зануди

- сама я, якщо чесно, не знаю, що там писати..:) Так пишу, що в голову прийде - розбираюсь поки

- і основна перевага цієї штуки twitter (тепер розумію, чому так всі медійники пісяють кип'ятком) - це швидкість викиду інформації. Інтерфейс дуже простий. Настільки, що з телефону ним напевно простіше користуватись аніж з компа. На те і розраховано. От наприклад, сидиш ти на презентації нового гаджета Apple, дістає Стів Джобс із сенсаційного ящика нову примочку, а ти в той самий момент дістаєш свій телефон і пишеш твіт - "this new iPad is fully shit...". Ну і добре, щоб ти був при цьому якимось журіком з Таймс та мав пару тисяч фоловерів на твіттері. Анбелівбл - 3 сек і якщо хоча б 1000 фоловерів ретвітне, то за 5 сек хвиля повториться і т.д. і т.п. - твітт-цунамі.

І наприкінець напишу те, що по ідеї треба писати спочатку - як це працює. Дуже просто - реєструєшся, отримуєш профайл, думаєш за ким ти хочеш стежити, шукаєш їх пошуком і прикріпляєшся. Після того як натиснув follow - вся їх діяльність у тебе на сторінці. Retweet - це коли ти пересилаєш чийсь twitt. Ну свої повідомлення пишеш у віконечці, а їх читають вже твої фоловери. Максимально можна написати 140 знаків.

Мій перукар

У кожної жінки має бути декілька «довірених» спеціалістів – гінеколог, манікюрша, і, звісно, перукар. Все залежить від розміру вашого гаманця, але базовий набір «профі» залишається більш менш в межах цих трьох.

Щаслива та жінка, яка віднайшла всіх «своїх» спеціалістів, і їй лише залишається узгоджувати з ними свої графіки та планувати систематичні відвідування. Проте, більшість з нас все ж знаходиться у перманентному пошуку. Причини цьому різні – так і не пощастило знайти «свого», загубився номер телефону, ти переїхала на інший кінець міста, твій лікар раптом вирішує продовжити свою кар’єру закордоном… Хоча так приємно казати своїм подругам – «можу порекомендувати тобі мого перукаря (лікаря, манікюршу)», а самій розуміти, що твої основні частини тіла у надійних руках.

Але в один прекрасний момент помічаєш, що твій перукар вже настільки звик, що просто не бачить вже тебе іншою, а від походу до салону ти перестаєш відчувати ту насолоду, яку приносить очікування новизни, зміни та перетворення на принцесу. Тому ти знову пускаєшся в пошук – досліджуєш нових спеціалістів, підключаєш всіх подруг, твій телефон набухає новими записами з телефонами «Лена перукар бесарабка», через тиждень ти дивуєшся, хто таку дрянь забив в твій мобільник і хто така ця Лена… Але ти не втрачаєш надії – продовжуєш шукати свого-нового-спеціаліста-назавжди, перебираєш, розчаровуєшся, відрощуєш, витрачаєш, радиш, не радиш, сумніваєшся, захоплюєшся, розумієш, дратуєшся, радієш і, в кінці кінців, втомлюєшся.

А втомившися, повертаєшся в сім’ю до «свого» перукаря-«чоловіка». Він раптом дивиться на тебе свіжим поглядом (а то! - не бачив же довго, скучив напевно), робить з твоїм волоссям щось таке затишне і вражаюче, таке твоє, те, чого ти шукала і не знайшла. І ти думаєш – і для чого я йшла? А потім сама собі відповідаєш – для того, щоб повернутись. Кажуть, хочеш змінити життя – зміни зачіску. Хочеш кардинально змінити зачіску – знайди перукаря-«коханця». Отримай сильну емоцію і повертайся до «перукаря-чоловіка».

В житті теж так, напевно…

Поділитись контактом «мого» перукаря?:-)

Кинути палити

Сьогодні рівно рік як я не палю.

Рік без цигарок і гіркоти
Рік без наркотику
Рік свіжого подиху
Рік, коли я дійсно живу, а не затягуюсь

Я дякую, мій друг, що ти НЕ казав «ти повинна кинути».
Цього року вперше за останні десять я нюхала весну
Зараз - запах осіннього листя
Я відкрила для себе каву еспрессо – тепер не страшно, що вона швидка
Вино має тисячі відтінків і смаків!
В який ресторан іти? Будь який – мені все одно чи там палять!
Доця в захваті
Нічого не закінчується зненацька
Коли сумно – плачу. Раніше – курила
Коли холодно – сиджу в теплому офісі, а не мерзну сиротою на снігу
В моїй машині пахне ваніллю
Від мене пахне суницями
Нігті рожеві!
Обличчя – рожеве:-)
Економія на сигарах – 900грн/місяць
Коло спілкування - розширюється (не зависаєш лише на колегах-курцях)
Цілуватись – мокро і ніжно!
Нюхати – це фотографувати запахи
Ранковий біг без хекань
Виявляється, що більшість моїх знайомих НЕ палить – я цього раніше не помічала:)
Виявляється, що раніше мене жаліли, бо я палила – тепер так добре стало!
Дома пахне ефірними паличками Zara
Маю більше корисного часу
Приємно їсти
Вранці після пляшки вина в роті цвітуть троянди
Що таке похмілля?
Зуби - білі
В машині – чисто
Гарна тема для розмови: «Боже, як вам вдалось кинути?!»
Гарна тема для порад: «Ой, я вам зараз таку книгу гарну пораджу – Алан Кар, «Легкий способ бросить курить». Допомагає – спробуйте».

Я не залежу від своєї залежності – я отримала справжню незалежність! Обираю життя без цигарок.

Інтуїція капризуля

Интуиция вообще дама капризная – если чувствует,
что ей уделяют мало внимания, начинает чахнуть, а через какое-то время вообще
впадает в летаргический сон.

Інтуїція – складна і загадкова річ. «Напевно, у мене її немає», - завжди думала я, почувши чиюсь історію про те, як внутрішній голос підказав вчинити так чи інакше. Але це не так, бо інтуїція – не просто якась риса характеру чи якість, притаманна лише певним людям. Інтуїція є у всіх нас. Навіть саме походження слова говорить про те, що її можна розвинути, звертаючи увагу на свої відчуття.

Інтуї́ція (лат. intuitio - споглядання, intueor — уважно дивлюся, звертаю увагу) – це здатність людини у деяких випадках несвідомо, чуттям уловлювати істину, передбачати, вгадувати щось, спираючись на попередній досвід, знання і т. ін.; чуття, проникливість, здогад, передчуття, шосте чуття. У філософії - безпосереднє осягнення істини без досвіду і логічних умовиводів. (Вікіпедія)

Але мій внутрішній голос практично завжди спить. А може він так голосно кричить, що я його вже і не чую?.. Але ж питання не в тому є інтуїція чи немає її. А в тому – ЧОМУ ми її часом не хочемо чути.

Чи довіряємо ми своїм відчуттям? Першим враженням? Своїм «здається»? Чи прислуховуємось до своїх «не хочеться» і «не час»? А може ми частіше починаємо «кричати» та закликати до здорового глузду як тільки почуємо бодай слабкий внутрішній голос-інтуїцію?

Ці запитання я задала собі – невже я настільки не довіряю самій собі, що сама ж і заклеюю скетчем рота своїй інтуїції? У простих житейських ситуаціях я почала перевіряти свою теорію «слухання себе». Просто наказала – «ти маєш собі довіритись». От дуже простий приклад. Вчора їхала за донькою, аби йти на гімнастику, але не знала точно звідки я її маю забрати – зі школи, чи з кружка. Часу обмаль. Перше мені спало на думку, що дітей не повели на кружок. Потім я почала роздумувати логічно, що причин не йти нема і все таке. Але все ж експеримент є експериментом, і я поїхала в школу як мені зразу і «здалось». Вона була там.

Я провела вже декілька таких міні-експерементів. Все працює. Інтуїція є! Тепер буду більше про неї піклуватись і готувати до більш серйозних «проектів»:)

Ці спостереження мене наштовхнули і на іншу думку, яка веде мене наступним логічним ланцюжком. Інтуїція --> довіряти собі --> бути чесним з собою --> бути актуалізованим. Отже, чим більше ми прислухаємось до свого внутрішнього голосу, тим більше кроків ми робимо на шляху до актуалізації та удосконалення.

Мій вибір - слухати свій внутрішній голос.

Пройти символічний тест "Чи розвинена у мене інтуїція">>

Спогади напрокат

Чому мрійливі асоціації та приємні спогади відвідують мене, коли я їду за кермом? Напевно тому, що з машинами багато чого пов’язане в моєму житті – музика, подорожі, романтика дороги…

Чим більше гарних спогадів і вражень у мене переплітаються з машиною, тим частіше, їдучи дому з роботи я згадуватиму щось приємне.

Сьогодні асоціативна хвиля прослизнула в моїй підсвідомості стрічкою гардіанської дороги до чудового містечка Серміоне. Дорогою крізь в’юнкі узбережні серпантини та несподівано широкі клаптики сухих галявин. Повітря вологе і пекуче. А червоне світло табло видає час – 20:00…

«Візьми автівку на прокат!»
«Страшно…»
«Не страшно, а гарно! Беремо»

Взяти у відпустці машину на прокат – це рішення! Ділюсь враженнями, які я отримала подорожуючи озерними принадами Італії.

Переваги:

1. Перша і найголовніша, а все що далі цьому доповнення – ти сама собі хазяйка!
Ти не залежиш від примх місцевого транспорту. Тобі не потрібно весь час перепитувати слабо англомовних тіток на інформаційних стійках, як доїхати туди, куди ти сама не впевнена, що тобі треба.

2. Графік стає гнучким
В своїй «архітектурі» узбережжя озера Гарда чимось схоже на Кримське. Тут так само міста знаходяться одне від одного на відстані їзди, а не ходу. Важкувато вільно пересуватись між Ялтою та Алуштою, якщо розраховувати лише на автобус. Так само і на Гарді. Мій готель був у чудовому затишному містечку Паденде дель Гарда, а все бурхливе вечірнє життя, включно з їжею та магазинами – у Дезенцано та Серміоне. Завдячуючи колесам, щовечора я була там, де пахло найсмачнішою пастою та ментоловим морозивом з шоколадною крихтою! Зустріти коханого в аеропорту? Нема проблем - мені тут вже всі дороги рідні!

3. Твій маршрут залежить від твого настрою, а вибір розширюється
Це я перевірила, коли їдучи хайвеєм з Венеції до озера Гарда я раптом відчула гостре бажання звернути на Верону. Я ж хазяйка, тому нічого не завадило мені це зробити! Тільки уяви – лише хвилину тому ти прямувала заздалегідь спланованим маршрутом, а потім – бац-одна-мить – і Верона! З’являється азарт – починаєш вводити в навігатор назви містечок, про які чула з дитинства, а вони ось тут поруч, як на долоні, турне ля гош, 50 км і ти вже там!

4. Твої речі з тобою
Особливо актуально після того як нашопінгувавшись хочеться занирнути в озеро, а до готелю ще 30 кілометрів.

Чому я не брала машину раніше? Бо в мені жили упередження:

1. Дорого.
Так, це дорого. Але це того коштує. А ще варто промоніторити пропозиції в Інтернеті – завжди знаходиться бюджетний варіант.

2. Пакування
Безкоштовних паркувань мало, але вони є. Можна користуватись платними – заздалегідь спланувати на це бюджет, тоді не так шкода буде платити. В Італії є або паркомати, або заїзди на платні парковки із шлагбаумами. Головне навіть на паркуванні стати коректно)) Бо свій єдиний штраф ми знайшли на облаштованому паркуванні)

3. Бензин
В Італії пальне десь на 30% дорожче аніж у нас. Треба брати малолітражку - економніше. З іншого боку, якщо ти не плануєш порвати країну навхрест, то багато їздити не будеш. Для мене це був досвід комфорту на середніх відстанях. Ще лякає техніка заправки, але завжди ж можна попросити когось допомогти!

4. Маршрут незнайомий
А є хтось для кого він знайомий? Самі італійці не знають. Хіба вам дуже знайомий маршрут, коли ви їдете десь між Полтавою та Сумами? В Італії знаки зрозумілі, траси розумні, а навігаційна система – рішення для туристів-початківців. Навіть, якщо вона франкомовна)

5. Страшно

Це треба було на 1 місце ставити. «Страшно» містить все – боюсь збитись з дороги, я загублюсь, я потраплю в аварію, мене оштрафують за паркування, з мене знімуть більше грошей, я не знайду пункт здачі машини, я не звикла до чужої машини, у неї інші габарити…

Все «боюся» забуваються одразу ж після того, як ти з острахом вирулюєш з аеропортського паркування, руки мокро вчепились в шкіряне кермо, окуляри (ух, ура!) на твоєму носі, а не дома в Києві, в динаміках ще свіжий Armin, навігаторша волає по-жабячому, а в телефоні ніжна sms-ка від коханого. І тобі начхати, що кут розвороту не такий як «дома», дорога вужча, а правила їзди по колу - європейські, ти боязко придушуєш педаль газу, машинка слухається, ти мнеш її знову, вона відгукається і несе тебе гладкою магістраллю на відпочинок твоєї мрії…

…а потім туманним вогким вечором ти прямуєш з роботи до дому, знайома нота, зв’язок, і клаптики безкрайого озера пропливають повз твоє вухо.

Бери машину на прокат!

Другий раз не «помиляються»

Влучну фразу я почула сьогодні від колеги:

- Ігоре, от ти мені скажи, людям же напевно важко спочатку в такій ситуації працювати, знань може не вистачати помилки там всякі… І взагалі, поле для маніпуляцій дуже велике, ти як з цим борешся?
- Знаєш, я переконаний, що кожен може помилитись. Ми ж всі люди. І всі маємо право на першу помилку. Але другий раз і на великі гроші просто так не «помиляються»…

Питання яким чином відрізняти помилку від маніпуляції відпало саме собою.

100 пост

От вже я і обжила свій Squirreldom – в більчачому домі маленький ювілей. Це – 100-ий пост!

Відмотую назад сторінки з мітками і тегами, рокручую більчуризми і дивності, смішне та дитяче – самоідентифікуюсь… З дня, коли я написала свій перший пост минуло пів року. І я й досі вважаю, що зробила правильний вибір не перейматись всякимим дурними питаннями «для чого мені треба писати», а насоложуватись тим, що я це таки роблю. Паоло упевнено тримає першість у моєму рейтингу зі своєю теорією знаків…

А що скажете ви? Чи добре вам у більчуцькому домі? Чи може пагано годую і мені треба підтягнути свої кулінарно-філософічні здібності? А може сексу замало?:-)

Продовжую споглядати… басейн

Чому відпочиваючи, ми перестали купатись в морі (озері, річці, океані)?
Чому ми цілий день сидимо в басейні, коли за три кроки жива вода? – ми стали лінивими.
Чому ми купаємось в Чорному морі? – Бо звикли з дитинства, що там нема басейнів.
Добре це чи погано? Я купаюсь виключно в басейні лише тоді, коли море ду-у-уже солоне. Зараз зробила заплив в озеро – дика романтика!
Зізнаюсь – я лінива і романтична одночасно. І дика: ))

Чиї музичні інтереси найбільш ганебні ?

Я не ностальгую за старими піснями. І щиро не розумію людей, які щовечора приходять додому і вмикають «Кіно».

Хочеш влаштувати безпрограшну вечірку – роби диско 80-х. Невже всі ці люди отримують задоволення від того ким вони колись не були, замість того, щоб насолоджуватись тим ким вони є зараз?

Дискотеки 80-х заводять мене лише у богом забутому клубі в Чернівцях, куди закинуло п’яну і веселу, а вибору нема – або Modern talking або сідати в кабріолет і їхати дахом. В цій ділемі я вибираю «йо ма харт, йо ма сол» (в дитинстві мене дуже цікавило хто такий Масол))»).

Мене рве на маленьких білок, коли хтось починає підвивати прокуреним голосом Крісу де Бургу - Lady in re-е-е-е-d. Такі раритети ще пів біди. Страшніше щось таке, що було модним у мої 18. Наприклад, Тоні Брекстон, або пісня Don’t speek. Уявляю, аби я крадькома дома це слухала. Нажертись і репетувати в караоке «Я люблю тебя Марина» - це ми можемо, але слухати крадькома, пускаючи сльозу Un-break my heart – ні.

Мій «улюбленець» Том Джонс непогано йде під посиділки з мамою - з вином і на балконі. В дитинстві мама принесла жовту касету Gold Star і сказала, щоб я вчила на його піснях англійську. Раз на рік – так і бути, підтримаю мамині переконання на балконі. Але тільки під червоне вино:- )

Часто, я відкладаю музику, яку слухала навіть лише рік тому – є такі треки, які несуть в собі сильні емоційні асоціації. Рухатись вперед до нових ніжностей, а не грузнути в позаминулорічній ліриці. Намагаюсь.

Постійно слухати старі пісні – це деградація. В якості пізнання історії – корисна штука. Нещодавно спостерігала сім’ю на природі – діти бігають, шашлики смажаться, а в колонках Розенбаум верещить – «шашлик из утки»… Я відкрила віно і відповіла їм лаунжем . Їмо на природі фуа-гра.

А може це ознака старіння - бажання позавивати під "старечу"? І може років через 30 я сльозитимусь зачувши Tiesto?

І на закуску - гра від Бегбеде: «Чиї музичні інтереси найбільш ганебні?». Зізнавайтесь друзі – що ви слухаєте крадькома під ковдрою, заткнувши вуха навушниками і навіть самі собі з острахом зізнаєтесь «А у Кіркорова таки є непогані пісні : - )».

Обираю чоловіка в костюмі

Обожнюю, коли чоловік в костюмі. Але не завжди у чоловіків складаються з костюмами стосунки. Не достатньо просто вдягнути будь-який костюм з напівсинтетичної стоячої тканини зеленкувато-молочного кольору. Костюм має бути «справжнім». Я не претендую на глибокі знання у цій сфері, але вже точно визначилась, що мені подобається, а що ні. Так от – літній чоловічий костюм не означає «світлий» костюм, як це багато хто переконаний. Літній костюм – з приємної легкої натуральної тканини темно-сірого, чи синього кольору, таке враження, що тканина трохи виблискує, як доглянуте волосся у жінки…

Сорочка обов’язково з довгим рукавом. Навіть влітку. Люблю широкі манжети, щоб виглядали з під рукавів піджака. Тоді і годинник пасує. Деякі умудряються влітку одягнути сорочку з коротким рукавом під піджак – думають, що ніхто не помітить))) Страхіття та й годі!

Що далі? Краватка. Ставлюсь до цього атрибута спокійно. Але не коли вона у поєднанні із короткорукавою сорочкою. Жахливо. А от кольори костюмів мають бути темними і холодними. Не люблю теплих відтінків.

Взуття – хіба не найголовніший атрибут. Я – консерватор. Під костюм – чорне. Шкіра гладка і блискуча, наче натерта воском. Носок зверху заокруглений, підошва тонка, а колодка вузька… І чому деякі одягають під костюм «лижні» черевики чи мокасини з дірками?

Не люблю офісних різновидів костюмних дрес-кодів «аля» костюмні брюки, джемпер і сорочка. Якщо ще туди краватку, то можна або стюартом, або студентом в Оксфорд.

Ще важливо як костюм носити. Вірніше як чоловік себе несе в костюмі. Зважено, впевнено, розслаблено. Ні в якому разі не має складатись враження, що костюм його обмежує, що він його вдягнув «бо сьогодні треба в костюмі», що він мріє влізти в домашні треніки послабляючи краватку на шиї… ні-ні. Нічого такого. Він має його нести як Джеймс Бонд. Треба бігти з пістолетом на витягнуту? Біжить. В костюмі. Зручно біжить. Швидко біжить. Краватка на бік. Упіймав і пішов у ресторан. Сів в костюмі, в руку келих шампанського, поруч пасія. Зручно йому в костюмі устриць їсти… Ой, котра година? Посуває широкий манжет світлої сорочки, відкриваючи огляд годиннику Rolex, або Breitling. Час йти. Дякуємо дамам, але цей сексуальний мужчина в костюмі спішить спасти світ!

Вибір підтверджено емоціями

Почула сьогодні топ-10 машинок, які америкоська компанія визначила найкращими за перше півріччя 2009 року. Сорі, не пам’ятаю як називалось рейтингове бюро, але проранжували вони машинки не лише по технічним характеристикам, але й опитали ще 20 000 водіїв щодо їх емоційного стану під час керування автівками, аби визначити керування якою машиною приносить найбільше щастя. Там навіть вимірювався рівень щастя від того «як я виглядаю за кермом цієї кралі». В топ-ліст потрапили пару американців, і німці – BMW, Volkswagen, Audi, Mercedes. Так от – з 10 автівок 6(!) були КУПЕ!

От і дивуйся потім, чому тобі хочеться зростися з білою красунею і отримати щастя від того «як я виглядаю за кермом цієї кралі»: - )))

P.S. Стаття по темі – Як виміряти емоції від керування машиною

Трусики і ко, або філософія блакитного ліфчика

Сьогодні у мене день білизни. Подруга таки привезла з Голландії блакитні мережані трусики, за що я була їй безумно вдячна. Але все почалось ще вранці. Перед тим як вдягтися я переміняла три комплекти білизни. Щось мені все не йшло. Ви подумаєте, що я готувалась до романтичної зустрічі? В тому то й справа, що ні. Звичайний понеділок. В результаті, в середині дня я спіймала себе на думці, що не пам’ятаю на чому я врешті-решт спинила свій вибір і які на мені трусики. Але це питання швидко вирішилось, поставивши переді мною інше – чи це дійсно важливо, які на тобі трусики-ліфчики, якщо все одно їх не видно, а сексу на сьогодні ніяк не намічається?

Я з цього приводу маю стійку думку, але перш ніж озвучити її, пропоную вам думку громадськості. А її представляють сьогодні мої подруги та інші знайомі дівочої статі. Я зробила невеличкий бліц-рісерч, аби зрозуміти – а є різниця чи ти сьогодні в трусиках-«hello-kitty», чи в симпатичних ажурних стрінгах із атласною шнуровкою.

От який вийшов узагальнений результат:
- Виключно комплекти не носить жодна
- Двоє підтримали непарні варіанти на додачу до переважної кількості комплектів. Якщо секс, то теж покатить, сказали, нічого, що пінгвіни. А якщо раптом була в голубих байкових, то швидко знімає і йде на секс)) А взагалі, вони шампанське пили, то їм віри немає)
- Декілька - в захваті від «снуппі». Пояснення просте надали – зручно, не тре, нічого не чухається, комфорт і свіжість. А якщо секс? Хм, це ж так мило! Він мені під спідницю, а там «hello-kitty»))) Я собі уявляю ці кітті після трьох праннів…
- Одна сказала, що влітку тільки натуральні. Я запитала, а якщо секс – вона сказала, що коли секс вона знає, я запитала – а якщо спонтанний – вона сказала, що це виключено, бо вона заміжня.
- Інша підтримала на всі 100, заявивши, що носить лише гарну білизну, а коли я запитала «чому?», то сказала, що збуджується коли про це думає. Вона теж заміжня.
- П’ята зізналась, що має 5 білих, 5 чорних ліфчиків, стільки ж трусів пополам. Вона їх комбінує… Кольоровий комплект у неї 1 – червоний))) на великий секс
- Одну я навіть не питала, бо всі її ліфчики знаю напам’ять, бо носить вона їх виключно з прозорими блузками
- У старшого покоління я також вирішила не питати
- Троє (!) сказали мені, що я не в собі з такими інтимними (!!) запитаннями. Я зробила висновок, що там варіанти «снуппі» і блакитних байок, бо про ажурні майтки інші дівчата говорили дуже навіть охоче)
- Всі зійшлись на тому, що є ще вимушені зимові варіанти, ala шортики-маєчки, але то приймається, бо власне здоров’я важливе, а тріко і в LaPerla продається).

Моя ж думка з цього приводу проста. Я, до речі, до цього моменту ніколи про це не задумувалась. А зараз от спробувала філософію на цю тему завернути. Ліфикова філософія, ги-ги):

1/ Не люблю розпаровки. В мої шухляді з білизною кількість трусиків = кількості ліфчиків. Виключення становлять лише варіанти ala шортики+стрінги+ліфик. Навіть з чорним і білим немає виключень. Хоча до розпарованого ч/б я ставлюсь спокійно. Але у інших) Сама не фанат комбінаторики. Звісно всяке буває – то в останній момент побачиш, що щось виступає і перевдягнеш тільки низ, то ще щось…
2/ Категорично не приймаю hello,kitty-снуппі-х/б варіанти. Хоча, може в цьому щось і є, коли ти крокуєш з кімнати в кімнату анфіладами свого здоровенного будинку, по-типу туалет спросонку знайти хочеш. На попі труси. З трусів життєрадісні очиська снуппі, посмішки снуппі не видно – попа з’їла…
3/ Якщо сексу сьогодні ну точно не намічається, то щоб прийняти рішення, що ж таке вдягнути, я керуюсь принципом «лягає/не лягає». В настрій, я маю на увазі). От, наприклад, коли у мене він грайливий чи замріяний – жовта прозора, або рожева… Коли стриманий і меланхолійний – чорна. Коли натхнення і активність – блакитна. Передчуття сексу – теж чорна. На білу і червону вибір падає швидше при необхідності (під одяг), аніж через настрій.
4/ Неліквід – в сміття.
5/ Білизна, подарована коханим чоловіком, збуджує. Тебе саму, коли ти в ній)
6/ Проговоривши з дівчатами я, навіть, почала сумніватись у своїх переконаннях і подумувати про варіант байкового сексу. Але то швидко пройшло)
7/ І найголовніше. Якщо ти ходиш в гарній білизні, твої рухи інші. Вони впевнені і плавні, жіночні і сексуальні. І якщо завтра ти вирішиш прийти взагалі без білизни, то йтимеш так, наче сьогодні на тобі найдорожчий комплект в твоєму житті. Щось мені підказує, що із «снуппі» такий ефект не пройде.

А ще я переконана, що депілювати ноги, тримати в порядку інші частини тіла, голити під мишками, вдягати гарну білизну, мити голову і чистити зуби потрібно незалежно від того чекає на тебе сьогодні секс чи ні) А ти в яких сьогодні трусиках?

Роздуми про «+ 1 крок»

Знову бувай здорова – біг. А що я можу зробити, якщо філософські думки приходять в голову як раз в той самий момент, коли я захекано перебираю нозями, підповзаючи до тренувального майданчика біля свого дому. «Все те же на манеже» – компанія ранкових бігунів-розминачів вже чекає на мене. От і сьогодні я зробила свою комфортну норму стандартного набору вправ. І раптом подумала, що мені ліньки, що ще трішечки і я можу відмовитись від однієї не дуже улюбленої вправи чи, принаймні, зробити її на десять разів менше…

Ця думка мене засмутила. Невже всі гарні починання так закінчуються? Що робити, щоб у тебе і надалі було натхнення і бажання? А в житті ж теж все так і відбувається… Не робиш наступного кроку – тупцюєш на місці. Потупцював – починаєш скочуватись назад. Наприклад, робота. Ти звик щось робити гарно. Робиш це, робиш. Входиш у свою певну зону комфорту і, навіть, сама думка про додаткову «вправу» стає лячною. Для чого – все і так добре. А чи зможу я й надалі підтримувати свої м’язи в тонусі, я вже не кажу про розвинену мускулатуру. А чи залишиться моя зона комфорту такою солодкою й цукровою, якщо я й надалі варитимусь в цьому сиропі?

Я підіймала ноги - раз-два - і думала про сироп, в якому я загрузла по самі вуха. А потім я вирішила пробігти ще одне «незаплановане» коло. І це виявилось напрочуд не страшно! Я не впала замертво, не вмерла від втоми, не захекалась … просто зробила трохи більше, + 1 крок, ще й задоволення отримала!)) То може мені й в житті пора рухатись швидше. Тепер лише залишилось визначити, який крок я маю зробити)

Головне - розмах плечей!

Мені сподобався мужчина на мості мого імені в Пітері) Попа, руки, спина... але головне - які у нього плечі! Як же це важливо, навіть для скульптури! До речі, цікаво, чому він голий верхи їздив? А плечі все одно шикар-р-р-р-ні!

Стаття в тему

Сьогодні прочитала статтю по темі. Тут пишуть, що жінки схильні до психопатії і тому шопляться. Залишаюсь при своїй вчорашній думці - це просто природня риса жінки отримувати задоволення від покупки!