Знаки

В отведенный для беседы час говорит Херригель своему наставнику:
«Когда я натягиваю лук, наступает такой миг, когда становится ясно: если я прямо сейчас не спущу тетиву, то потеряю решимость».
«Пока ты не перестанешь мысленно подгонять миг выстрела, ты не овладеешь искусством стрельбы из лука, - отвечает наставник. – Бывает порой, что промах объясняется чрезмерным жаром и излишним пылом стрелка».
Воин света иногда думает: «То, что я не сделал, не будет сделано никогда».
Это не совсем так: он должен действовать, но должен и покорно ждать, когда в нужное время вступит в действие Вселенная.

Пауло Коельо «Воїн світла»

Сподіваюсь, що я свій вибір зробила правильно… Не даремно ж я відкрила саме цю притчу, коли мені так потрібна була відповідь.

Планерка

Добре не забігати вперед. Не перейматись тим, що ще не сталось. Я ж не знаю, ЩО станеться. Я перелаштовую свої думки.

Коли мені було 15 у мене не було цілей. У мене були бажання і я інтуїтивно робила все, щоб отримувати те, чого сильно хотіла. Я слухала інстинкти. Я писала, відкривала ногою двері найпопулярнішої газети, робила шреківського кота і отримувала публікацію. Хотіла бачити слова, які ще пару днів тому я набивала на маминій друкарській машинці, а тепер вони в моїх руках. І в руках ще 250 000 людей. Запах типографської фарби, екстаз і пошук нового натхнення. Я нічого не планувала. Просто хотіла. Я НЕ ЗНАЛА, що таке планінг.

А потім мені розказали, що для того, щоб досягати поставлених цілей потрібно скласти план. На тиждень, місяць, рік…. Цілей у мене не було. Тому я їх вигадувала, складала плани і чогось досягала. Але все не того. Просто робила, бо інші казали, що це правильно. Бо думала, що хочу того, чого насправді не хотіла.

Так в моє життя ввійшов планінг. Те, що це зло я зрозуміла не зразу. Мало того, прискіпливе планування як наркотик – і радості вже не приносить, і наступний крок робити не хочеться, і вже сама не знаєш куди йдеш, але все одно плануєш, плануєш, плануєш… Іноді я не дозволяла собі просто посидіти перед телевізором, бо мала якийсь план, який не хотіла робити і в результаті ані телєка, ані запланованих дії – фрустрація.

Я перестаю планувати. Я буду наново вчитись хотіти. Я шукаю візію. Зрештою, я вже знаю, що плани до добра не приводять, тому нічого не втрачаю. Творю!

Коли відпускає тягар

Інтуїція – дивна штука. З її допомогою ми самі себе направляємо до того, що маємо зробити, але ця вказівка доходить до нас настільки притупленою, що ми її часто не розуміємо, або пропускаємо, або мучаємо себе докорами – «що це було: інтуїція, чи здоровий глузд?»

Найголовніше, що треба зробити – це ПОВІРИТИ, що інтуїція працює стовідсотково на твою користь. Вона – твій гарантований союзник. Вона – не підводить, бо є головним інструментом інстинкту самозбереження. Підвести може неправильний вибір, який ти часто робиш, заплутавшись в безмежних логічних доказах. Інтуїція ніколи нас не зраджує – це ми затикаємо вуха, бо нам не завжди подобається те, що вона каже. Наведу приклад – мене запросили на якесь збіговисько, наче корисна справа, але чомусь їхати не хочеться, причому об’єктивних причин чому «ні» немає. Підбираю пару виправдань, чому це зробити треба і заспокоююсь. Проте через якийсь час виникає відчуття занепокоєння. Починаю перебирати, зо це може бути - «те зробила, тому відповіла, туди подзвонила, що ж тоді?» І тут вспливає потреба їхати на збіговисько. Знову наводжу по колу докази, чому я туди їду – корисна ж справа! Ще пару таких раундів і раптом я думаю, а чому власне туди пхатись? Швидко приймаю інтуїтивне рішення і на душі стає легко. Кажуть «наче тягар впав», «відлягло», «відпустило». Це про такі моменти. Я знаю точно – якщо я відчула, що «відпустило», то прийняте рішення правильне.

Слухати інтуїцію – це не плисти за течією. Це – всім серцем вірити, що у тебе всередині є голос-помічник. Вплітати голос інтуїції в стратегію – от що треба робити. Інтуїція – не імпульс.

Інтуїція капризуля

Интуиция вообще дама капризная – если чувствует,
что ей уделяют мало внимания, начинает чахнуть, а через какое-то время вообще
впадает в летаргический сон.

Інтуїція – складна і загадкова річ. «Напевно, у мене її немає», - завжди думала я, почувши чиюсь історію про те, як внутрішній голос підказав вчинити так чи інакше. Але це не так, бо інтуїція – не просто якась риса характеру чи якість, притаманна лише певним людям. Інтуїція є у всіх нас. Навіть саме походження слова говорить про те, що її можна розвинути, звертаючи увагу на свої відчуття.

Інтуї́ція (лат. intuitio - споглядання, intueor — уважно дивлюся, звертаю увагу) – це здатність людини у деяких випадках несвідомо, чуттям уловлювати істину, передбачати, вгадувати щось, спираючись на попередній досвід, знання і т. ін.; чуття, проникливість, здогад, передчуття, шосте чуття. У філософії - безпосереднє осягнення істини без досвіду і логічних умовиводів. (Вікіпедія)

Але мій внутрішній голос практично завжди спить. А може він так голосно кричить, що я його вже і не чую?.. Але ж питання не в тому є інтуїція чи немає її. А в тому – ЧОМУ ми її часом не хочемо чути.

Чи довіряємо ми своїм відчуттям? Першим враженням? Своїм «здається»? Чи прислуховуємось до своїх «не хочеться» і «не час»? А може ми частіше починаємо «кричати» та закликати до здорового глузду як тільки почуємо бодай слабкий внутрішній голос-інтуїцію?

Ці запитання я задала собі – невже я настільки не довіряю самій собі, що сама ж і заклеюю скетчем рота своїй інтуїції? У простих житейських ситуаціях я почала перевіряти свою теорію «слухання себе». Просто наказала – «ти маєш собі довіритись». От дуже простий приклад. Вчора їхала за донькою, аби йти на гімнастику, але не знала точно звідки я її маю забрати – зі школи, чи з кружка. Часу обмаль. Перше мені спало на думку, що дітей не повели на кружок. Потім я почала роздумувати логічно, що причин не йти нема і все таке. Але все ж експеримент є експериментом, і я поїхала в школу як мені зразу і «здалось». Вона була там.

Я провела вже декілька таких міні-експерементів. Все працює. Інтуїція є! Тепер буду більше про неї піклуватись і готувати до більш серйозних «проектів»:)

Ці спостереження мене наштовхнули і на іншу думку, яка веде мене наступним логічним ланцюжком. Інтуїція --> довіряти собі --> бути чесним з собою --> бути актуалізованим. Отже, чим більше ми прислухаємось до свого внутрішнього голосу, тим більше кроків ми робимо на шляху до актуалізації та удосконалення.

Мій вибір - слухати свій внутрішній голос.

Пройти символічний тест "Чи розвинена у мене інтуїція">>