Лаунж з палет

Мене вражає як іноді з простих речей може вийти затишний шедевр. Я бачу ці палети кожного дня, але жодного разу навіть і не думала, що вони можуть стати таким гарним та економічно вигідним інтер’єрним рішенням. Був би у мене заміський будинок, я б точно «домовилась» би з кимось, аби умикнути собі декілька таких митецьких канап.

Каштан-Дуомо

Міланський Дуомо схожий не лише на нічного їжака чи вірус сніду. Він ще схожий на київський каштан.

Якщо б я була чоловіком, то сказала б, що мої цитати народжуються в тобі

Продовжую споглядати… басейн

Чому відпочиваючи, ми перестали купатись в морі (озері, річці, океані)?
Чому ми цілий день сидимо в басейні, коли за три кроки жива вода? – ми стали лінивими.
Чому ми купаємось в Чорному морі? – Бо звикли з дитинства, що там нема басейнів.
Добре це чи погано? Я купаюсь виключно в басейні лише тоді, коли море ду-у-уже солоне. Зараз зробила заплив в озеро – дика романтика!
Зізнаюсь – я лінива і романтична одночасно. І дика: ))

Бегбеде сервірує мої думки – мерзотник)

Читаю ФБ. У мене істерика! Він мене копіює!: - ))) Що мене дійсно дивує – так це те, що все про що я вже колись думала є описане ним. Починаю філософствувати в процесі читання – 2 сторінки і він вже засервірував мої думки! Найголовніше, що читаю я його взагалі вперше. Чи то світ передбачуваний, чи думки у геніїв (: -) сходяться, чи ми просто схожі з ним, чи то х.. знає що (А ВІН ВСЕ ЗНАЄ).

Турне ля гош булик Білки – prego!

Варто кудись поїхати, щоб зрозуміти, чому пишуть «путьові замітки». Жанр цілий в літературі такий навіть є. Подорож – це період, коли ти знаходишся цілковито «ТУТ І ЗАРАЗ». Тебе не цікавлять проблеми повсякденності, тебе більше переймає те, що відбувається у цю саму хвилину.

Наприклад зараз я борюся із своєю подружкою-навігаторшою. Хитрий дядя в «Europcar» запитав мене якою мовою її програмувати – я сказала англійською. Він чомусь потворно гигикнув. Чому – я зрозуміла пізніше в дорозі. Паскуда почала мене направляти французькою (!). Зупинятись було не з руки, тому довелось включати довготермінову пам’ять, вертатись на 10 років назад і зішкрябувати свої мінімальні знання французької з інститутських курилок. Турне ля гош, турне а друат, сетюн аріве, се на па посібле, сорті, катрован мітерз…. Фєєєє) Задовбала! Пише, сучка англійською, а п..ь франзузькою, а я її посилаю українською!!! Спочатку вона взагалі дика була. Возила мене бо зна як огородами, а сьогодні таку дорогу нову мальовничу вигадала, що я заніміла і навіть похвалила її. До речі – я в Італії. Такий тут у нас інтернаціоналізм.

От вам і «путьові замітки». Розмовляю з навігаційною системою. Зате щаслива. В цій поїздці я ходжу по колу своїх першорівневих бажань!!! 100% - бублик Білки!

Highway Venezia-Milano turns to a club

Таки Білка тварина похапцева. Визнаю і каюсь. Проте всьому свій час і, що важливо, своє місце. Цей час прийшов і для CD2 A state of trance (Armin van Buuren) – In the Club. Сьогодні. На хайвеї Венеція-Мілан. Він став черговим відкриттям. І якщо СD1 On the Beach – це п’янка каперін’я, лимоннf і цукрова на смак, злегка загадкова і схожа на узбережне pre-party. То CD2 – як горілка з бьорном у гамірливому клубі, де натовп тиснеться і стрибає, а ти впіймала «свою хвилю» на треку 2 (сорі, диску під рукою не маю, щоб назву написати, буду чинити по Федіному – називати треки номерами. Нам це імпонує, чи не так?).

Прослухавши перший раз похапцем пару тижнів тому – мені здалось, що січкарня. Але, як не дивно, вже в першому треку є вокал, причому чудовий. Головне дослухати. Ритми 2-3 просто несамовиті – такий якийсь фатальістичний настрій приносять, і трохи сентиментальний на диво.

Роблю перші кроки – перші 6 треків прослухані мною і закохані до нестями. Каперін’я випита – горілка йде краще).

Коли ж вже ця навала навалиться - обіцяю не лежати смирно:-)

Чиї потаємні матеріальні бажання найбільш ганебні?

А якщо розвинути тему про ганебні нахили? От у мене є одне бажання, яке я сама ж щиро вважаю ганебним. Але нічого не можу з собою вдіяти. Хочу сумку Louis Vuitton. Причому найганебнішу із всіх можливо ганебних. Розумію, що це кіч, але хочеться, зараза. От розумію є, що буду як остання пихата гламуріна з тою сумкою, а хочу-у-у….. Я ще багато чого хочу і багато про це говорю, а от про LV якось соромно мені……..

У-ф-ф-ф – от і висповідалась як на духу. Тепер можна і пофілософствувати. Наприклад про те, що у Венеції одразу за бутіком Louis Vuitton знаходиться ні що інше, а публічний туалет))) Причому положення цього закладу там явно стратегічне, зважаючи на ціну в €1.50 (18 грн!!!). От і я - попісяла після чого сумка за €600 мені здалась дуже доступним аксесуаром…
Аби заморити черв’ячка я купила іншу сумку – карликову) "Сніданок у Тіффані", їй богу...

Швидко діліться вашими най ганебнішими матеріальними бажаннями! Тільки варіанти по-типу «хочу бентлі» не приймаються – давайте будемо реалістами, якщо ви напишете «завжди мріяла скупитись от і до на 7 кілометрі», то це вже хоч якось скидатиметься на правду. Цікаво, а що хлопчики потайки хочуть ганебного (я про матеріальне все ще…)

Я умру із морозивом на губах

Вчора я купила морозиво – диня/вишня. Воно мені здалось так собі - якесь водянисте. Але Білки так просто не здаються. Сьогодні я спробувала фісташкове/п’яна вишня – було значно краще, але не бездоганно. Побачила, що справи налагоджуються і вирішила не зупинятись на досягнутому. Пробувати – от девіз мого сьогодні! Перевершила всі мої сподівання кулька м’яти з шоколадною крихтою, що нагадувала цукерки 5 o’clock та освіжала спекотного венеціанського дня і кулька чорничного сорбету… Любі мої, ви думаєте я заспокоїлась в гармонії? Ні! Ні! Ні! Вечір було довершено чарівним смаком fragola (полуниця), який перевершив усі мої найсміливіші сподівання. Я умру із морозивом на губах.

Keep playing

Ми всі - сучасні Марко Поло – хіба знаємо що нас чекає у новій країні? Ні, краще скажу – що нас чекає у новому аеропорту? Хто хоча б раз залишився без свого багажу у перший день відпустки, в планах якої різноманітні коктейлі, парті, прийняття, пляжі і спортивні біга – зрозуміє. Ми кожного разу з сумом проводжаємо нашу валізу, яку заковтує бориспільский транспортер. Якщо пощастило, то привітна працівниця запевнить, що із багажем все буде гаразд, якщо ви менш везучі – то нахабний хлопака косо пришпандьорить наліпку і ви не встигнете зойкнути як ваш гламурний гардиробчик перетвориться на корабель Марко Поло, відкриваючи для себе (а не для вас) нові країни.

Для чого такий довгий вступ? А це щоб ви зрозуміли мої метання, коли змінюючи два літаки, ледь встагаючи на пересадку із зареєстрованим багажем до пункту призначення прямо з Києва, я уявляла хто зараз мацає мою бірюзову валізу. Особливо питання стало актуальним, коли мені довелось піднятись в літак з жирним написом Moldovian через усе його літачаче пузо… Якісь прудкі угорські вуйки вправно нагружали летуна сумками. Моєї не було. «Головне, що зі мною масечка (нетбук), документи і гроші», - трохи попустило.

І знову взяло вже в Венеції. Аеропорт Марко Поло зустрів гримінням багажних стрічок. Belt 3… Як тонке знущання – лопості транспортера сумно ходили по колу без жодної валізи. Пасажири так само сумно споглядали пустоту, схиливши голови. Таку картину можна побачити у всіх аеропортах світу. Рулетка розкручувлась – на «зеро» моєї сумки не було. І напевно я би зійшла з глузду від чекання, але веселощі від дотепності рекламного ходу якогось венеціанського казино, не дали мені цього зробити. Я почала фотографувати – і люди витягли свої клацалки. Гарно повеселились.

Продовжуй грати – продовжуй подорожувати!

P.S. Моя сумка була на номері 35 – це щось значить?: -)

Чиї музичні інтереси найбільш ганебні ?

Я не ностальгую за старими піснями. І щиро не розумію людей, які щовечора приходять додому і вмикають «Кіно».

Хочеш влаштувати безпрограшну вечірку – роби диско 80-х. Невже всі ці люди отримують задоволення від того ким вони колись не були, замість того, щоб насолоджуватись тим ким вони є зараз?

Дискотеки 80-х заводять мене лише у богом забутому клубі в Чернівцях, куди закинуло п’яну і веселу, а вибору нема – або Modern talking або сідати в кабріолет і їхати дахом. В цій ділемі я вибираю «йо ма харт, йо ма сол» (в дитинстві мене дуже цікавило хто такий Масол))»).

Мене рве на маленьких білок, коли хтось починає підвивати прокуреним голосом Крісу де Бургу - Lady in re-е-е-е-d. Такі раритети ще пів біди. Страшніше щось таке, що було модним у мої 18. Наприклад, Тоні Брекстон, або пісня Don’t speek. Уявляю, аби я крадькома дома це слухала. Нажертись і репетувати в караоке «Я люблю тебя Марина» - це ми можемо, але слухати крадькома, пускаючи сльозу Un-break my heart – ні.

Мій «улюбленець» Том Джонс непогано йде під посиділки з мамою - з вином і на балконі. В дитинстві мама принесла жовту касету Gold Star і сказала, щоб я вчила на його піснях англійську. Раз на рік – так і бути, підтримаю мамині переконання на балконі. Але тільки під червоне вино:- )

Часто, я відкладаю музику, яку слухала навіть лише рік тому – є такі треки, які несуть в собі сильні емоційні асоціації. Рухатись вперед до нових ніжностей, а не грузнути в позаминулорічній ліриці. Намагаюсь.

Постійно слухати старі пісні – це деградація. В якості пізнання історії – корисна штука. Нещодавно спостерігала сім’ю на природі – діти бігають, шашлики смажаться, а в колонках Розенбаум верещить – «шашлик из утки»… Я відкрила віно і відповіла їм лаунжем . Їмо на природі фуа-гра.

А може це ознака старіння - бажання позавивати під "старечу"? І може років через 30 я сльозитимусь зачувши Tiesto?

І на закуску - гра від Бегбеде: «Чиї музичні інтереси найбільш ганебні?». Зізнавайтесь друзі – що ви слухаєте крадькома під ковдрою, заткнувши вуха навушниками і навіть самі собі з острахом зізнаєтесь «А у Кіркорова таки є непогані пісні : - )».

Visова дієта

Пункт по вину (див. попередній пост) - дійсно було гарне рішення. Результат я помітила лише сьогодні - подзвонили з банку і сказали, що картка моя заблокована і знаходиться в ресторані))) Хто б сумнівався, що готівки у мене нема. Рецепт 2 - посійте на день народження картку, щоб сісти на дієту після бурного святкування)

Мій День народження

Покажіть мені пальцем леді, яка любить свій день народження і безумно чекає, коли ж він нарешті прийде. Не беру до уваги, ситуації, коли на дворі 91-ий, а ти маленька дівчинка чекаєш цього дня «Х» тихо мріючи отримати ляльку Барбі...

Мені вже не 11 років, хочеться інших речей у подарунок та що й казати – взагалі прийшло розуміння того, що головне не подарунки в День народження, а настрій і люди які поруч.

Для тих, то забув (ги, друзі, ви, хто мене читає – ніхто не забув!) – мій день народження був вчора 11 серпня. В останні роки я чекаю його з острахом. По-перше, святкувати в серпні завжди накладно. Це лише так здається, що тепло і кайфово – а як ближче придивитись так і нема кого шашликом годувати – всі по відпустках і морях. По-друге, будучи людиною інтравертною (так-так!) мені завжди важко створювати довкола себе додатковий шум, чого в принципі потребує день народження, але це зовсім не означає, що мені не хочеться уваги, тепла і привітань. І, нарешті, з кожним роком я далеко не молодшаю, тому 11 серпня стає для мене черговою зупинкою, аби замислитись над своїм життям. А це, я вам скажу, справа не вдячна і закінчується як правило соплями і самокопанням.

Не дуже хотілось наступати на грабельки дня народження ще раз і тому я почала думати як цього уникнути. Ділюсь – може комусь теж знадобляться мої більчуйські порадки.

Головне – правильний настрій. Ми самі вибираємо вранці – чи проведемо цей день в щасті, чи в нервах і образах. Я обрала перший варіант і чітко зрозуміла, що незалежно від того скільки мене людей привітає, скільки забуде, скільки не проведе зі мною цього дня час – моя хвиля в позитиві.

Планування перш за все. Я заздалегідь продумала, що я буду робити цього дня. У мене не було грандіозних планів, але принаймні я про це сама знала.

Розділити свято. Як отримати інтроверту увагу і не опинитись в її центрі? Святкування на роботі є одним з найнесексуальніших моментів дня народження. Рішення об’єднатись з директором, який також мав день народження було правильним))) По-перше, всі і так прийшли, по-друге, якщо ти когось не хотіла бачити, то подумала, що це не до тебе)) А для близьких колег – цукерки і тістечка all the day!

Всім сказати. А що поганого в тому, щоб запросити всіх колег (чоловік так 300) посвяткувати? Якби не об’єдналась з директором нізащо в житті не зробила б розсилку на «всіх-всіх-всіх» в головному офісі, щоб приходили. Звісно, що всі не прийшли, але всі знали. Як результат – зацілували мене до смерті з самого ранку. Приємно, мляяяя)))

Ввечері випити гарного вина у гарній компанії. І не думати про те, що б тобі в цей момент хотілось би більше, що ти там щось не так і не з тим уявляла. Просто пити, говорити про життя, насолоджуватись моментом, зненацька знайти собі компанію в трьох метрах від дому, протриндіти з дивними людьми до пів ночі, бринькнуть на гітарі і приповзти спати))))

Запланувати попойку з подружайками на інший день. Чому? Щоб день цей був не вівторком і всі змогли розслабитись)) Але це тема майбутнього посту.

І чим все закінчилось? В результаті вчора у мене був суперовий настрій! Я не обманювала себе марними сподіваннями – і зненацька відкрила стільки цікавого! Коли я отримала привітання від колег з усієї України, я зрозуміла, що напевно і я сама, і те, що я роблю для них має значення. До речі, вони в розсилці «всім-всім» не стояли. Не знаю, що так рулить odnoklassniki, чи нагадувалки у їх щоденниках, але приємно було до безумства, бо в якийсь момент розумієш, що саме їх думка тебе і хвилює. Ще мене вразило, коли колеги зустрічаючи мене в коридорі, не просто пробігали, кидаючи «Вітаю», а зупинялись, щоб сказати гарні слова. Так – вчора я почула багато чого більше ніж «счастья, здоровья и успехов в учебе» і зрозуміла багато чого важливого.

З Днем народження мене!

Не смущайся - улыбайся:-)

Найпотрібніша наука - це наука забувати непотрібне.

Хуліганська навала

Романтичний розбишака. Молодий і поривчастий. Незалежний і добрий. Цілими днями він десь бродить, а потім приходить до мене з обірваним вухом і каже «мур». З ним безпечно і затишно, хочеться попіклуватись і перев’язати рани. Скуйовджена шерсть і квітка в лапах. Потім такий звір дорослішає, одягає дорогий костюм і вмощується у розлоге шкіряне крісло – сидить розчісує збиті кісточки на руках, поблискуючи хитрючими очицями…

Armin Van Buuren - сиртакі на гітарі в космічному кораблі

Про музику я ще не писала. Але вже давно хотіла, але якось все не можу підступитись до цієї теми. Почати загально про своє ставлення до музики, чи розказати про останній диск який я слухаю? Це питання залишалось для мене відкритим, тому і пусто було в музичній темі. Диск, який я купила на днях – надихнув мене. І нехай я не знаю як писати про музику (напевно є якась термінологія …), але враженнями поділитись ніхто не забороняє. Так от – це Armin Van Buuren, A state of trance 2009.

CD1
Проваджаючи літо
9 ранку. Пізнє літо, серпень запрошує собі на зміну подружку осінь, заманює її пожовклим каштановим листям, вікна в моїй автівці відкриті, яскраве сонце сліпить очі, а прохолодний вітерець проносить із собою вологу нічної роси та запах серпневої малини. Звук свіжий - як розум після непропитої ночі, мелодика знайома, як розуміння того, що після серпня прийде вересень.
Це: трек 8 (Josh Gabriel Presents Winter Kills), трек 9 (Myon and Shane 54 feet. Aruna), трек 10 (Tydi Feat.Audrey Gallagher), трек 11 (Andy Moor & Ashley Wallbridge feat. Meighan Nealon) і, нарешті трек 12 (Rex Mundi Feat. Susana).
Всі треки із свіжим, чистим жіночим вокалом – легким і позитивним. Починайте слухати диск з них – краще лягає і настроює на хвилю.

Сиртакі в космосі
Асоціює. Поєднує щось традиційне і завтрашнє. Зараз у цю хвилину за тисячі кілометрів на грецькому острові Кріт звучить, перекочується, пульсує мелодія. Струни і клавіші виринають з електронного простирадла ночі – ще хвилька і в світлі софітів з’явиться Він – з гітарою, синтезатором, чи бог знає ще з чим – в білому, свіжому і тільки небесний парашут нависатиме над нашими головами…. Дивне сиртакі в стилі «транс». Пісок через сито…
Це: трек 3 (М6), трек 4 (Ron Hagen & Pascal M). Без слів, але із сильною фолк-нотою. Такий собі authentic.

Світловий вибух
Пам’ятаєте мультяху про Алісу в космосі – дзеркальні соняшники, підступні черепашки, погані дяді і добрий тато? Або в iPod і включайте в своїй голові спейс-симулятор, або в авто і фантазію налаштовуйте на космос. Світлові крапельки проносяться із свистом повз твоє вухо, розумієш безмежність всесвіту і радість свого існування. В треці 6 є звуковий момент схожий на салют, коли в чорне небо одномоментно вистрілює букет прямих білих кометок.
Це: трек 5 (Mat Zo), трек 6 (The Blizzard with Gete), трек 7 (Monogato).

Буде натхнення – послухайте. До речі, зі мною все в порядку, а зараз 13:00 дня)) В комплект входить 29 треків – CD1 – On the beach та CD2 – In the club. Зразу ж скажу, що про CD2 я не описала зумисно. По-перше, я його прослухала лише раз, по-друге там сама січкарня (без слів), як «подарунок» замість знижки на гарну річ.

Почитати про альбом

Хотіла масаж - отримала гімнастику для лінивих

Невимовно хочеться їсти, спати і ні про що не думати. Руки ледь по клаві перебирають, але я ж маю описати це відчуття! Почну по порядку. Я люблю так – або за мене все хтось спланував, а я лише «приходжу», або я все беру в свої руки і повністю контролюю. Але це тема іншого посту. Тут я це кажу до того, що одна моя знайома білява тварина на ім’я Светунчик зробила мені сьогодні ласку, щоб я тільки «прийшла». А тема нашої зустрічі очікувалась дуже інтимна – випробовування тонусних столів.

Як людина відповідальна, Світун вислала мені лінки на детальні описи цих монстрів техніки, про все домовилась, сповістила ціни і умови, детально скоординувала наші пересування. Я ж в свою чергу не зробила нічого (я ж настроїлась «приходити», ги). Так похапцем проглянула сайтики (картинки мені сподобались) і вже на повну очікувала вечірнього розслабону на чудо-столі, який мене масажуватиме. Знаєте є такі в шопінг-молах такі чорні крісла, а в них люди сидять і вібрують. Завжди хотіла спробувати, але якось на проході ж не естетично. От і настроїлась я на вечірній кайф сьогодні.

Прирулили ми на Лівобережну, знайшли тонус-студію (щось мене ця назва таки хвилює). В ліфті я запитала Свету – «А ми що й направду в тонусі станемо?» Вона гигикнула, але задумалась. І не дарма. Бо всю наступну годину нам думати було ніколи. Ми працювали. Як страшні мули працювали. Довелось качати прес, підіймати ноги і рухати попою. Але на тонусних столах) Відчуття змішані. Наче вранці я вже отримала свою порцію тонусу і ввечері хотіла масаж, але все ж це щось інше відмінне від звичайного «заліза» в залі. Якось напрягів не відчуваєш, сім потів з тебе не стікає і ніякого дискомфорту. Остання вправа була найприємнішою – я мало не задрихла від масажування попи!)

Результат поки такий – спати хочу неймовірно, жерти як вовк і голова пуста-пустісінька, як після сексу… Додому їхали на автопілоті під плавне щебетання доці і продування холодного вітерця у відкриті вікна….

Вирішу завтра чи буду так себе ще в тонус запихати))

Тонус-студія

Обираю чоловіка в костюмі

Обожнюю, коли чоловік в костюмі. Але не завжди у чоловіків складаються з костюмами стосунки. Не достатньо просто вдягнути будь-який костюм з напівсинтетичної стоячої тканини зеленкувато-молочного кольору. Костюм має бути «справжнім». Я не претендую на глибокі знання у цій сфері, але вже точно визначилась, що мені подобається, а що ні. Так от – літній чоловічий костюм не означає «світлий» костюм, як це багато хто переконаний. Літній костюм – з приємної легкої натуральної тканини темно-сірого, чи синього кольору, таке враження, що тканина трохи виблискує, як доглянуте волосся у жінки…

Сорочка обов’язково з довгим рукавом. Навіть влітку. Люблю широкі манжети, щоб виглядали з під рукавів піджака. Тоді і годинник пасує. Деякі умудряються влітку одягнути сорочку з коротким рукавом під піджак – думають, що ніхто не помітить))) Страхіття та й годі!

Що далі? Краватка. Ставлюсь до цього атрибута спокійно. Але не коли вона у поєднанні із короткорукавою сорочкою. Жахливо. А от кольори костюмів мають бути темними і холодними. Не люблю теплих відтінків.

Взуття – хіба не найголовніший атрибут. Я – консерватор. Під костюм – чорне. Шкіра гладка і блискуча, наче натерта воском. Носок зверху заокруглений, підошва тонка, а колодка вузька… І чому деякі одягають під костюм «лижні» черевики чи мокасини з дірками?

Не люблю офісних різновидів костюмних дрес-кодів «аля» костюмні брюки, джемпер і сорочка. Якщо ще туди краватку, то можна або стюартом, або студентом в Оксфорд.

Ще важливо як костюм носити. Вірніше як чоловік себе несе в костюмі. Зважено, впевнено, розслаблено. Ні в якому разі не має складатись враження, що костюм його обмежує, що він його вдягнув «бо сьогодні треба в костюмі», що він мріє влізти в домашні треніки послабляючи краватку на шиї… ні-ні. Нічого такого. Він має його нести як Джеймс Бонд. Треба бігти з пістолетом на витягнуту? Біжить. В костюмі. Зручно біжить. Швидко біжить. Краватка на бік. Упіймав і пішов у ресторан. Сів в костюмі, в руку келих шампанського, поруч пасія. Зручно йому в костюмі устриць їсти… Ой, котра година? Посуває широкий манжет світлої сорочки, відкриваючи огляд годиннику Rolex, або Breitling. Час йти. Дякуємо дамам, але цей сексуальний мужчина в костюмі спішить спасти світ!