Сексуальний підстріл

Продовжуючи тему про смішне і дивне. Років в 15 я випросила у мами вдіти сукню-чулок в повний обтяг в моряцьку полоску. Мама нижча ростом, тому сукня мені підскакувала аж до вух і коли я йшла, то весь час доводилось її обдьоргувати. Як вам сказати - урок пішов на користь і я більше не намагаюсь додати собі сексуальності за рахунок підстрелених речей.

От яку ржаку я спостерігала нещодавно на Хрещатику) Білка-папарацці-початківець. Бу-га-га - як вам? Приз моїх симпатій отримала тетка в синьому. Ви б бачили, що у неї спереду було! Але вона втікла і я не встигла її клацнути)

Трусики і ко, або філософія блакитного ліфчика

Сьогодні у мене день білизни. Подруга таки привезла з Голландії блакитні мережані трусики, за що я була їй безумно вдячна. Але все почалось ще вранці. Перед тим як вдягтися я переміняла три комплекти білизни. Щось мені все не йшло. Ви подумаєте, що я готувалась до романтичної зустрічі? В тому то й справа, що ні. Звичайний понеділок. В результаті, в середині дня я спіймала себе на думці, що не пам’ятаю на чому я врешті-решт спинила свій вибір і які на мені трусики. Але це питання швидко вирішилось, поставивши переді мною інше – чи це дійсно важливо, які на тобі трусики-ліфчики, якщо все одно їх не видно, а сексу на сьогодні ніяк не намічається?

Я з цього приводу маю стійку думку, але перш ніж озвучити її, пропоную вам думку громадськості. А її представляють сьогодні мої подруги та інші знайомі дівочої статі. Я зробила невеличкий бліц-рісерч, аби зрозуміти – а є різниця чи ти сьогодні в трусиках-«hello-kitty», чи в симпатичних ажурних стрінгах із атласною шнуровкою.

От який вийшов узагальнений результат:
- Виключно комплекти не носить жодна
- Двоє підтримали непарні варіанти на додачу до переважної кількості комплектів. Якщо секс, то теж покатить, сказали, нічого, що пінгвіни. А якщо раптом була в голубих байкових, то швидко знімає і йде на секс)) А взагалі, вони шампанське пили, то їм віри немає)
- Декілька - в захваті від «снуппі». Пояснення просте надали – зручно, не тре, нічого не чухається, комфорт і свіжість. А якщо секс? Хм, це ж так мило! Він мені під спідницю, а там «hello-kitty»))) Я собі уявляю ці кітті після трьох праннів…
- Одна сказала, що влітку тільки натуральні. Я запитала, а якщо секс – вона сказала, що коли секс вона знає, я запитала – а якщо спонтанний – вона сказала, що це виключено, бо вона заміжня.
- Інша підтримала на всі 100, заявивши, що носить лише гарну білизну, а коли я запитала «чому?», то сказала, що збуджується коли про це думає. Вона теж заміжня.
- П’ята зізналась, що має 5 білих, 5 чорних ліфчиків, стільки ж трусів пополам. Вона їх комбінує… Кольоровий комплект у неї 1 – червоний))) на великий секс
- Одну я навіть не питала, бо всі її ліфчики знаю напам’ять, бо носить вона їх виключно з прозорими блузками
- У старшого покоління я також вирішила не питати
- Троє (!) сказали мені, що я не в собі з такими інтимними (!!) запитаннями. Я зробила висновок, що там варіанти «снуппі» і блакитних байок, бо про ажурні майтки інші дівчата говорили дуже навіть охоче)
- Всі зійшлись на тому, що є ще вимушені зимові варіанти, ala шортики-маєчки, але то приймається, бо власне здоров’я важливе, а тріко і в LaPerla продається).

Моя ж думка з цього приводу проста. Я, до речі, до цього моменту ніколи про це не задумувалась. А зараз от спробувала філософію на цю тему завернути. Ліфикова філософія, ги-ги):

1/ Не люблю розпаровки. В мої шухляді з білизною кількість трусиків = кількості ліфчиків. Виключення становлять лише варіанти ala шортики+стрінги+ліфик. Навіть з чорним і білим немає виключень. Хоча до розпарованого ч/б я ставлюсь спокійно. Але у інших) Сама не фанат комбінаторики. Звісно всяке буває – то в останній момент побачиш, що щось виступає і перевдягнеш тільки низ, то ще щось…
2/ Категорично не приймаю hello,kitty-снуппі-х/б варіанти. Хоча, може в цьому щось і є, коли ти крокуєш з кімнати в кімнату анфіладами свого здоровенного будинку, по-типу туалет спросонку знайти хочеш. На попі труси. З трусів життєрадісні очиська снуппі, посмішки снуппі не видно – попа з’їла…
3/ Якщо сексу сьогодні ну точно не намічається, то щоб прийняти рішення, що ж таке вдягнути, я керуюсь принципом «лягає/не лягає». В настрій, я маю на увазі). От, наприклад, коли у мене він грайливий чи замріяний – жовта прозора, або рожева… Коли стриманий і меланхолійний – чорна. Коли натхнення і активність – блакитна. Передчуття сексу – теж чорна. На білу і червону вибір падає швидше при необхідності (під одяг), аніж через настрій.
4/ Неліквід – в сміття.
5/ Білизна, подарована коханим чоловіком, збуджує. Тебе саму, коли ти в ній)
6/ Проговоривши з дівчатами я, навіть, почала сумніватись у своїх переконаннях і подумувати про варіант байкового сексу. Але то швидко пройшло)
7/ І найголовніше. Якщо ти ходиш в гарній білизні, твої рухи інші. Вони впевнені і плавні, жіночні і сексуальні. І якщо завтра ти вирішиш прийти взагалі без білизни, то йтимеш так, наче сьогодні на тобі найдорожчий комплект в твоєму житті. Щось мені підказує, що із «снуппі» такий ефект не пройде.

А ще я переконана, що депілювати ноги, тримати в порядку інші частини тіла, голити під мишками, вдягати гарну білизну, мити голову і чистити зуби потрібно незалежно від того чекає на тебе сьогодні секс чи ні) А ти в яких сьогодні трусиках?

Новітня реклама почуттів

Щось я не можу зрозуміти - гарно це чи погано? Щось тут не правильне, як на мене... А ви як думаєте?

Бігборд на Окружній...

Пивна арифметика

Вчора я розкошувала
Вчора мене возили
Вчора я пила
ПИВО!
ХОЛОДНЕ!

Як тварина, яка останнім часом п’є мало, бо має бути тверезою, принаймні за кермом, я сп’яніла від першого ж бокала. Ми смачно хрумтіли, сьорбали хто-які напої і пи..іли. Інші мої гламуріни пива не пили – двоє за кермом, третя підсьорбувала у мене з бокала. Я розкошувала! Ковтала холодне пиво і насолоджувалась літнім таймаутом на відкритій веранді.

1 бокал… 2 бокал… Мені ще одне пиво 0,5)) Сиджу п’яна і задоволена) І тут Ольчик каже:
– Ндя, три по 0,5 це все одно, що п’ять по 0,3))))))

Я швидко уявила собі 5 бокалів холодного пива в рядочок, себе в дитячому платтячку і мені стало дуже смішно за всю цю картинку маслом – «дєвочка с пивом». Ситуація як в тому анекдоті про дівчинку в пісочнеці)) Щось я останнім часом цей анекдотець часто згадувати почала. Це до чого, цікаво?)

Їжача сімейка

Як гарно жити в парковій зоні центру мого улюбленого міста! Пробуджуючись взимку я у заспане око бачу руду білку, яка живе на дереві біля мого вікна. А повертаючись ввечері додому влітку – зграйку їжачків.

От і вчора мені пощастило. Мама-їжачиха кудись прудко чимчикувала, а зразу за нею з’явились три колючі клубочки. Сопуть і перебирають пухнастими ніжками. Ой шкода, що не мала фотіка, але наступного разу я їх зачатую! Ще з дитинства знаю, що у них дуже гарнющі білі пузики. Головне – перевернути маленького хижака! Цікаво, що вони їдять? Вужів у нас я не бачила… Мишей значить))) Сьогодні буду поїти їх молоком – прикормлювати, щоб доці показати, ги)))

Смішні тварини. Позитивні вони якісь.

Гармошка в намордничку)

Як ви ставитесь до сонцевідображаючих (чи як воно там називається) гармошок, які люблячі автовласники турботливо виставляють на лобове скло свого залізного (пластикового?!) друга? Як на мене, ця гармошка з когорти всяких майочок-чохлів на сідушки та масажних підкладок, які наші дідусі намощували у свої червоні москвичі.

Це все одно, що піти і купити собі деу ланос. Чи обвішати всю машину смердючками у вигляді корони із жовтими бульбашками всередині та приторним ароматом «золотих куполів». Дивлюся я на такі гармошки із пожухлими краями і мені хочеться натягнути на цю автівку гумовий «намордничок», начепити на кермо «спортивне» спорядження, причепити на «попу» саморобний спойлер і гукнути «go!». І неодмінно з відкритого вікна звучатиме «Владимирський централ». Тому, коли я бачу на, наприклад, Honda Civic, таку хрень, то мене наводить це на думку, що у водія якісь збочені фантазії і нереалізовані прагнення злетіти під «золотий купол».

Білки тварини з вродженою цікавість, тому скажіть мені на милість – ці штуки дійсно допомагають? Якщо я простою повний сонячний день з цією втулкою, то потім сяду у прохолодний оазис? Чи ні? Їй Богу, скажіть, а то я куплю собі цю хрень для експерименту!

FriendShit та інші незамінні речі

А може у тебе ПМС? Може. Але визнання цього факту слабо допомагає. Дайте мені краще червону пігулку, яка залишить мене у світі базових примітивних мрій і фантазій, вдавить мене у пахуче шкіряне сидіння акорда… Я не хочу їсти синю, але рука сама її запихає до рота, ведучи у світ пеемесу (чи то «циклення і зависання» називається?). І я вже лечу на Казантіп, щоб втикати там задурманеним поглядом чудернацькі силуети? Б-р-р-р, от і прийде ж в голову з незвички) Ні, мені в філософію)
Хоча, для ПМС ще зарано. Докторе, що це? Я переїла піци чи перепила полуничних коктейлів? Чому я все одно продовжую хотіти сексу, але вже думаю про сенс життя? Бублик закрутився…

В такі моменти приходять різні філософські думки. Наприклад, про те, що постулат – «немає незамінних людей» - майже відповідає дійсності. Я озирнулась довкола і побачила, що навіть поважних і вагомих людей, як тільки вони зникають з поля зору, забувають. Тому, що ж можна казати про, наприклад, менеджера середньої ланки? Пішла собі людина з компанії. Побуло це свіжою пліткою один день. Крапка. Огидно, що шавки починають поливати брудом. В моєму оточенні є люди, в очах яких бринить кров Брюса всесильного. Тільки їх теж забудуть. Бо немає неоціненних співробітників, є ті, які не можуть скласти собі ціну. Люди, яких не забувають також є. Але їх одиниці. Бо легенд не може бути багато. Той хто претендує бути легендою, так нею ніколи і не стане, бо харизму не можна висмоктати із пальця та вкласти в дебільні судження…

- Тут браслет Swarovski з вишеньками продають. Ану вирішуй швидко, чи тобі брати, бо ти ж хотіла!

Хотіла… Дзвінок подруги перервав мої філософські стікання. Вишеньки, браслет, гарний той браслет. Так-так, пригадую я купила сережки і кулон, а на браслеті себе зупинила…

- Та ні… Не треба, дякую, що пам’ятаєш)

А офісна дружба? На роботі дружбу краще не заводити. Чи все ж заводити? Залежить від того як ви дружите. Мені, наприклад, важко. Але якщо з кимось склався справжній контакт, то дружу. Їх неймовірно мало. Таких людей не хочеться обговорювати в кухонних кулуарах. Якщо я за щось образилась – скажу в вічі. Можу ще мамі, або коханому пожалітись))))) Мене лякають стосунки з людьми, які сплели нев’єбенний нетворкінг, спілкуються з тими, хто абсолютно не в їх стилі, а потім обгавкують своїх «подруг» при першій ліпшій нагоді. Все заради вигоди. Я не проти стосунків з людьми заради вигоди. Але тоді по-чесному – ввічливі бізнесові розмови, тримання язика за зубами на кухні … І нічого обмивати з ними покупки нових диванів і народження кошенят в неділю на річці.

- Трусики жовті взяти тобі? Ти комплект такий купила із шортиками, а тут стрінги. Брати?
- Трусики? БЕРИ!!!!

Шлях до серця совенятка

Чого хочуть чоловіки я худо-бідно знаю. Чоловіки – як діти. А чого ж хочуть діти?
З цим питанням мені, мамі із 6,5 річним стажем, розібратись допоки не вдалося)

Моя донька – совенятко. Вранці витягнути її з ліжка можна лише стягаючи. От і сьогодні я вже як 15 хвилин нила з кухні… вставааайййй(((( А воно ніжилось у теплій постелі.

Я фарбувала око і в моїй голові настирливо крутилось чудернацьке слово «патахонтас». Цікаво – що це? Промайнуло, що це щось дитяче, я щосили гукнула – доця, а що таке патахонтас? Не пройшло й пів секунди як на порозі кухні з’явилась моя заспана білява хмаринка. Її маленькі оченята блистіли, а в руках вона тримала якийсь журнал. Мама, от Патахонтас, це принцеса-островітянка! І вона з захопленням розказала мені про принцесу-дикарку, яка живе на далекому острові. Підскакуючи від захоплення, вона побігла вмиватись. На такій веселій ноті пройшов ранок.

Якщо я знаю, чого хочуть чоловіки, а чоловіки як діти, то можливо, я можу знати чого хоче моя доця? Напевно, що «так» - уваги, піклування та щоб я цікавилась її життям)

У продовження посту «Чому я купую?»

У продовження посту «Чому я купую?»). Вчора купила три піджачки і кофточку. По магазам ходжу вже пару вихідних підряд, але щось нічого не попадалось. Бо для того, щоб «почати купувати», мені потрібно «прорвати» блокаду внутрішнього стопу. От я і прорвала її покупкою біленького піджачка. А потім мене знесло з рейок … І справа не у кількості витрачених грошей, а у поведінці. Після того як в моїй торбинці вже оселились ці 3 піджачки, я була повністю готова до нових звершень. Мені терміново знадобилось у гранд галерею. В магазин я просто влетіла. Подруга бігла за мною і, я знаю, її просто перло від реготу як мене підірвало.
- Давай подивимось тут, - десь ззаду ледь влетіло в мої вуха….
- Ні-ні, мені спідницю треба…. Пішли-пішли!!, - я вже зносила на своєму шляху якісь сумки, а Ольчик реготала десь позаду.
У мене завжди так. Спочатку приходить натхнення. Я розумію – буду купувати. А потім я починаю реально БІГАТИ по торговому залу з абсолютно безумним поглядом. Ржака неймовірна! Мене і саму пре від сміху як я себе оце уявляю такою:)

Ги:) Кедики я теж купила:)

Дозвольте мені сьогодні бути блондинкою

З цією думкою я клацнула замком своєї машини, припаркувавши її біля будівлі «Укрпромбанку». Перед цим я, правда, зробила стовідсоткову «нарізку», намагаючись запихнути себе в якийсь нереально (як мені здалося) простір між двома машинами. Вже заходячи в двері банку я обернулась і побачила свою сироту у позі біжучого єгиптянина, сумно «припарковану» біля мерса. До мерса залишилось ще добрий метр. Все це був лише початок.

Я зробила крок всередину і як Аліса в країні чудес провалилась в якусь смердючу клоаку брудного приміщення. Навпомацки, прогрібаючи через завісу цигаркового диму, я протиснулась до ліфта. Якийсь дядько у стильному (навіть дивно) костюмі мало не зламав собі ногу, запихаючи між дверей ліфта, щоб я встигла застрибнути. Напевне йому було боляче, бо його обличчя виражало дві несумісні емоції одночасно – нехрена собі телка+блянога.

Не знаю, що він там думав далі, бо я вискочила на 5 поверсі і зразу стопорнулась. Жодних маркувань, вказівників, чи будь-яких інших знаків або вивісок. Ну і де я маю цю вашу бухгалтерію шукати? Якийсь сердобольний мальчик буквально за руку мене підвів до потрібних дверей, перекинувши в обійми «начальника проходу». Пацану-охоронцю на вигляд було років 20. Вся його постава промовляла – я крутий, я великий, у мене червона краватка і одеколон «Шипр». Нарешті я подолала і цю перешкоду, опинившись перед закритими роздовбаними дверима з написом «507» та кодовим замком. Я постукала. Тиша. Зачекала. Нічого. Ще раз. Нуль. Пішла вже до знайомого охоронця. Набрали на внутрішній. Глухо. Підійшла знову. Стукаю. Повз пробігла якась цирла. У вас тут які правила відкривання дверей?, - питаю я. А ви стукайте гучніше! Гуп-гуп!!!!!

Нарешті сім-сім піддався, і якесь аморфне чудо відчинило мені двері. Я ступила у крихітну кімнатку. Сім пар злих та мутних очей впились в мою червону сукню.
- Доброго дня, я до Маріванни
- Мовчать. («Що це за краля приперла? Стукала тут пів ранку»)
- Скажіть, будь ласка, хто Маріванна
- («Ми тут працюємо, бля, а не довідкова служба тобі»)
- Будь ласка, до кого я можу звернутись, я говорила телефоном з Маріванною.
- От. (чудо, яке відкривало двері махнула кудись в сторону вікна)
- Де?
- (Бля, ти нас запарила, у нас тут голови пухнуть, а воно сліпе не може вже побачити куди їй рукою махають)
- Ви Маріванна?
- Угу
- Я така то, з приводу перерахування аліментів від такого то, от все принесла як ми з вами і говорили телефоном. Перегляньте, будь ласка, чи вам зручний такий формат оформлення.
- У-у-у, а це я за тебе маю писати?
- Вибачте, не зрозуміла. А, номер рахунку! Так. Звісно я зараз впишу, ви тільки скажіть чи вам так підходить.
- Заява де?
- Зараз напишу, дайте, будь ласка, зразок
- Нема. Пиши на ім’я головного бухгалтера.
- А що писати?
- Девушка, Ви визначтесь, що вам треба, і взагалі для мене це напряги тут вашими справами займатись.
І тут я не витримала. Ні, ну ви бачили таке? Я їм доброго ранку, гарного дня, от вам посмішка, чудовий день, а вони злі!

- Чому ви такі злі? Я ж не знаю ваших правил, і бухгалтера як звати теж не знаю, ви мені допоможіть. І взагалі мені все одно де отримувати гроші – на пошті, чи на картку – це вам на мінус 1 раз менше буде на пошту ходити!

Тетка подивилась на мене з цікавість, але презирством. («Аліментів, сучко хочеш, сукню чергову купити?») Сім пар мутних очей вже досвердлювали мою спину.

Я швидко сіла, все написала, подзвонила в свій банк і здала бумажки тетці-аліментчиці. Маріванна почала вивчати їх, задаючи по ходу якісь тупі запитання. Слава богу, серед царства клімактичних дебілок, в кабінеті виявилась одна нормальна людина. Молода симпатична жінка підійшла до мене, уточнила деякі питання і сказала, що все тепер зрозуміло. «Гарного вам дня», - сказала я голосно і закрила за собою розхитані двері.

Яка мораль? Не знаю. Настрій їм мені все одно не вдалося споганити. «Совок» процвітає, недойобані тетки мирно знущаються з нормальних людей, порушуючи природну позитивну ауру в радіусі кілометра від себе. На поріг «Укрпромбанку» не раджу ступати навіть носком. Червона сукня приваблює чоловіків, і злостивить і без того нещасних теток. Паркуватись я так і не навчилась. На заправці теж всім голосно побажала гарного дня. Хлопцям це сподобалось більше ніж теткам в банку.

Гарного всім дня!

Яка частинка в пирозі більша?

Моя подруга наштовхнула мене на думку трохи деталізувати свої «ричажки», бо дійсно якось все дуже просто у мене виходить – їсти, трахатись і дивитись))) Вона запитала мене – а як же бути з «думати-філософствувати» і «циклитись-зависати»? І вона має рацію. Це теж важливі аспекти життя. Єдине, що в класифікації вони спокійно вкладаються в ричажок «дивитись». Філософствувати – дивитись в корінь, думати – дивитись ментальні картинки, циклитись-і-зависати – дивитись вглиб себе. Для мене, стовідсоткового інтроверта, таке «дивитись» займає левову частку життя. А ще є «відпочивати-втикати-медитувати» - думаю, що ви здогадались) Це все туди ж – у категорію «дивитись».

От і виходить, що в пирозі нашого життя сексу і їжі відводиться пропорційно менше місця. А в результаті що? Правильно – хочеться е…а))))

Бублик Білки

Я помітила, що мої життєві цикли зв’язані трійною ниткою у достатньо просту систему. Теорія про базовість Білок (Білка – тварина базова і розуміється на своїх інстинктах) стає тут у нагоді. Система ця працює дуже просто, я б навіть сказала, примітивно. Є у неї 3 простих ричажки-перевмикачі. Живе собі Білка, радіє, а перемикачі в її серединці те й діло брик – і переходять з позиції на позицію. Я тільки зараз дотумкала як влаштована ця моя цяця і, алілуя!, що цих позицій лише 3, бо якби більше, то ще б років 10 знадобилось, щоб зрозуміти, з розрахунку на кожний ричажок. Отож розпочну:

Ричажок 1: Секс
О, від нього я отримую дійсне задоволення)! Цей допис можуть читати діти, тому не буду маслом розписувати принади гарного сексу, чи то гарної … Так-так – саме те слово, яке ви і подумали. А якщо не подумали, то секс не ваше хобі) Мій ричажок може знаходитись в цій позиції дуже довго. Але як тільки він закінчується (секс) стрілка мого барометра впевнено стрибає в позицію «Їсти», і це ще делікатно сказано.

Ричажок 2: Їсти
Тут, наче, все просто на перший погляд. Не даремно він на місці 2. У мене так завжди з переходом від №1 пряма дорога в №2. Ну став собі перевмикач на «їсти», кинула щось, заморила черв’ячка, чого тут затримуватись. А й ніJ Іноді зависаю в цій позиції надовго. По-перше, тому, що люблю все смачне. Так-так, це для мене в італійських та японських ресторанах меню зроблені з безліччю апетитних картинок – запечені равіолі, рожева парма і хрустка рукола…. А ще місо-супчик, і каліфорнія…десерти…. Я завжди нагрібаю більше ніж можу з’їсти. Вірніше, ніж треба з’їсти. Бо маю ще одну погану звичку – все доїдати. Вважаю моветоном, чи, принаймні невихованістю, залишити на тарілці сиротливу помідорку-чері. Чого питається? Невже 5 з’їв, а на 5,5 не вистачає сил? А може то «радянське» дитинство дається взнаки. Стану принцесою – буду їсти мало. Чи не буду… Ні – не буду, бо це ж так приємно – ЇСТИ!

Ричажок 3: Дивитись
Тут складніше всього. І хоча ця позиція і є найємнішою за своїми активностями, в той самий час вона прекрасна у своїй простоті. Дивитись - світ, нові місця, нові речі, слова, книги, людей, «іграшки»… У будні дні цей перемикач трохи мутує, стаючи «працювати», але по суті – це те саме. Якщо робота улюблена, то ти отримуєш від неї задоволення як від «дивитись», якщо ж ні, то перемикач клацає на позицію «їжа» і «секс» з більш частою регулярністю.

А як же любов? Зізнаюсь, поки навіть не знаю куди її поставити в системі. Кохання, напевно, не підкоряється системам, воно огортає всі три позиції своїм гіркувато-солодким ефіром…

В балансі трьох перемикачів криється моя життєва гармонія. Як тільки десь перешкалює і стопорить в якомусь з цих положень - розумію, що збоїть і в системі мого життя нелади. Забагато сексу? Якщо ти на фоні цього гурманиш, натхненно працюєш та маєш пару «цяць», то забагато сексу не буває. То просто у тебе перемикачі швидко клацають) А от якщо ти жереш не в себе, на роботі «жопа», а сексу не було вже тиждень, то тоді сідай і думай як перетягнути ричажок, бодай в якусь з двох інших позицій.

Гарного вам сексу, смачної вечері та яскравих вражень! І солодкого кохання без гіркоти).

Роздуми про «+ 1 крок»

Знову бувай здорова – біг. А що я можу зробити, якщо філософські думки приходять в голову як раз в той самий момент, коли я захекано перебираю нозями, підповзаючи до тренувального майданчика біля свого дому. «Все те же на манеже» – компанія ранкових бігунів-розминачів вже чекає на мене. От і сьогодні я зробила свою комфортну норму стандартного набору вправ. І раптом подумала, що мені ліньки, що ще трішечки і я можу відмовитись від однієї не дуже улюбленої вправи чи, принаймні, зробити її на десять разів менше…

Ця думка мене засмутила. Невже всі гарні починання так закінчуються? Що робити, щоб у тебе і надалі було натхнення і бажання? А в житті ж теж все так і відбувається… Не робиш наступного кроку – тупцюєш на місці. Потупцював – починаєш скочуватись назад. Наприклад, робота. Ти звик щось робити гарно. Робиш це, робиш. Входиш у свою певну зону комфорту і, навіть, сама думка про додаткову «вправу» стає лячною. Для чого – все і так добре. А чи зможу я й надалі підтримувати свої м’язи в тонусі, я вже не кажу про розвинену мускулатуру. А чи залишиться моя зона комфорту такою солодкою й цукровою, якщо я й надалі варитимусь в цьому сиропі?

Я підіймала ноги - раз-два - і думала про сироп, в якому я загрузла по самі вуха. А потім я вирішила пробігти ще одне «незаплановане» коло. І це виявилось напрочуд не страшно! Я не впала замертво, не вмерла від втоми, не захекалась … просто зробила трохи більше, + 1 крок, ще й задоволення отримала!)) То може мені й в житті пора рухатись швидше. Тепер лише залишилось визначити, який крок я маю зробити)

Стовпчик гарного настрою

Продовжуючи про приємне. Бігати) Сьогодні неймовірно гарний ранок видався – сонечко світить, а повітря ХОЛОДНЕ! Я таке дуже люблю – бігти не жарко, прохолода навпаки – підганяє і ти біжиш з трикратним задоволенням. А так все як зазвичай було. Трохи інша пісня, новий iPod, touch me right now – ф-р-р-р-р-яккккк! Сотня мокрих крапельок опустилась мені на голову, вмить волосся намокло – я навіть не зрозуміла, що трапилось. Теплий нічний дощик залишив свій слід на кроні каштану, а тепер і на моїй маківці). Стовпчик гарного настрою підстрибнув від рясного дотику. Гарного дня!

Вразлива істота

От прикол - так вразилась черешнями, що мобільник запихнула разом з ягодами в холодильник:-) Дзвоню собі на телефон, а його нема! І в машину вже зганяла, і всі кабінети обшарила - нема! Потім "пішла відмотувати назад події останніх 30 хв"... Де б ви думали я його знайшла? В холодильнику в обіймах полуниці!!! бу-га-га)

Черешня і Ко

Ех, покоління урбаністичних заморожених супермаркетських Білок! Білок, які звикли до модифікованої сливи, фасованої моркви і судочкової черешні…

Сьогодні я це відчула всім своїм нутром, шкуркою, носом, очицями і, звісно ж, язиком! Проходячи повз кабінет, в якому щось святкували, я вкинула собі до рота запашну черешеньку, і пішла далі у справах. Духмяний післясмак не давав спокою, дражнячи піднебіння. Краєм вуха я почула, що цю смакоту купили на «якомусь ринку».

В обід я поїхала у справах на пошту, тут поруч, в спальному районі. Повертаючись дворами до припаркованої на вулиці машини, я раптом помітила синє шатро. «Ринок», - сказав мені внутрішній голос. «Черешня», - відповів язик. І ноги понесли…

Спочатку зайти всередину мені стало страшнувато. Ринок? Фі! Я вже років 5 не бродила по таких місцинках для пролетаріату. Я ж просунута. Я – на магазині сиджу. Ех, зайду!

Маленький чистенький простір вразив мене з першого кроку. Червоний-помаранчевий-насичений зелений-жовтогарячий-фіолетовий… Всі барви літнього огороду водночас вистрілили в очі, а знайомі з дитинства запахи заполонили свідомість. Як зомбі я почала бродити рядами. Мені стало раптом все одно яка ціна. Я просто захотіла все це спробувати! Першою стала суниця – аромат червневого лісу різко вдарив в ніс, на мить мене відкинуло в дитячі спогади і кошик з маленькою ягодою опинився у мене в руках. Черешня…. Чорна… Мелітопольська) Що це за місто таке дивне – для мене це воно вкрите по самі верхівки дахів черешнями). На ваги! «Візьміть дитині полуницю»… Бля, яка ж вона пахуча! Бамц! «А що вже сезон на абрикоси?» «А ви скуштуйте!» «А ви наважте кілограмчик»…

Вийшла я з цього іграшкового ринку як очманівша. В руці важкенький пакетик. І раптом задумалась – чому я собі в цьому відмовляю? Невже мені шкода грошей? Та наче ні…. А що? Я раптом згадала свій останній візит у фруктовий відділ, і зрозуміла – мене він не збуджує. А я купую те, що мене збуджує. Тому й оминаю пластикову полуницю, бо вона як силіконові сіськи – гарна і несмачна. Тому зазвичай беру зелень, або щось потрібне.

А за ягодами треба ходити на базар…) А ввечері ще морозива купити…

Головне - розмах плечей!

Мені сподобався мужчина на мості мого імені в Пітері) Попа, руки, спина... але головне - які у нього плечі! Як же це важливо, навіть для скульптури! До речі, цікаво, чому він голий верхи їздив? А плечі все одно шикар-р-р-р-ні!

Місцеві дивності

Кожне місто на нашій Планеті – унікальне. Своєю архітектурою, ландшафтами, спіритом та настроєм. Ще вирізняє місто серед інших – його унікальні специфічні традиції. Я не збираюсь зараз говорити про традиції проводити маскаради чи плавати в ріках пива під час октоберфесту (хоча це теж цікаво)). Я хочу поговорити про манюсінькі штришки. Саме вони нас вражають і дивують, бо вони пов’язані з побутом людей і традицією облаштовувати своє повсякденне життя. Так що про палаци не буде – буде про вбиральні йти мова, хі-хі ))

Закладаю нову рубрику і починаю з Пітера, в якому я за півтора дні побачила купу гарних місць, симпатичних людей і ще – одну дивну для себе, як для киянки, річ. Окрім поребриків, які вже стали попсою, вас точно має подивувати ще й таке – «Лестница» тут означає «парадне», або «під’їзд». І дуже зручно, що вказаний поверх, на якому квартирка знаходиться. Зразу можна морально підготуватись скільки топати треба). Дома, особливо в новобудовах, завжди питаю у конс’єржки, на якому поверсі потрібна квартира.
«Обережно, двері зачиняються, наступна станція…» Ги ))) А ви що подумали? Ага – це вбиральня, або по-простому туалет, в автобусі!! Чи це тролейбус? Не важливо, бо все одно цікаво. Дуже хотіла туди зайти подивитись, але черга велика була )) Це вам, звісно, не Голландія з її паблік-пісуарами (от і привід є ще раз з’їздити пофотати їх, особливо цікаво дєвачки виглядають в цих місцинках))).