Емоційні запізнення

«Я випадково скористався супер-клеєм, думаючи, що надягаю лінзи. В результаті , довелось довго розклеювати очі»… Ги:) Колись дізналась, що «відмазки» з приводу запізнень виглядають смішно. З тих пір, якщо мені випадає запізнитись, то намагаюсь не пояснювати нічого. Кажу правду – проспала, наприклад.

Але я про інше хочу сказати. Не буду заглиблюватись у проблеми людей, які систематично запізнюються – сама до такої когорти відмазників не належу, дякувати богові. Мене більше хвилює інший момент – чому ми здатні самоорганізуватись і бути sharp на ділових мітингах, зустрічах з малознайомими людьми, потенційними роботодавцями… Та чому ж так часто, навіть не будучи лейткамером, ми дозволяємо собі запінюватись на день народження мами, на зустріч з коханим чи близькою подругою?

Щоб дізнатись ціну року - запитай студента, який провалив екзамен
Щоб дізнатись ціну місяця – запитай мати, яка народила передчасно
Щоб дізнатись ціну тижня – запитай редактора щотижневика
Щоб дізнатись ціну години – запитай закоханого, який чекає свою кохану
Щоб дізнатись ціну хвилини – запитай того, хто запізнився на поїзд
Щоб дізнатись ціну секунди – запитай того, хто втратив близьку людину в автокатастрофі
Щоб дізнатись ціну однієї тисячної секунди – запитай срібного медаліста Олімпійських ігор…
Едмонд Уельс

Вирішила пошукати мудростей в мережі, але, в основному, почерпнула інформацію про те, як позбавитись дурної звички запізнюватись, і ані слова про те – чому ми іноді запізнюємось до тих, хто в нашому житті набагато більше значення має аніж брокер, з яким ми зустрічаємось для перегляду свого офісу.

Взагалі люди діляться на такі групи:
- Ті, хто ніколи не спізнюється
- Ті, хто деколи спізнюються, зазвичай через якісь серйозні причини, наприклад проблеми з транспортом, хвороба, екстремальні ситуації…
- Ті, хто зазвичай приходять «трохи пізніше» на звичайні зустрічі чи побачення, але все ж можуть контролювати свій час та прийти вчасно на дійсно важливу подію
- Хронічні «запізнюваки», які у 95-99% приходять невчасно
- І ті, хто веде себе по-різному у відповідності до того, з ким вони зустрічаються, чи куди йдуть

Самоорганізація виключає запізнення – от основний лейтмотив для систематичних порушників. Емпатія виключає «неважливі» запізнення – мій висновок. Базую його на простому припущенні – все від нашого нестримного егоїзму. Так просто – ми не запізнюємось на ділову зустріч, бо розуміємо, що в наших інтересах, щоб ми справили враження людини із серйозними намірами та цілями. Ми запізнюємось на зустріч із другом і ані краплі нас совість не гризе – він все одно друг, зрозуміє, та й нічого ж термінового немає, ми ж так – на пиво йдемо. І ви запізнюєтесь хвилин на 40-60… А друг вас чекає. Люди різні – один чекає і злиться, інший переживає чи раптом з вами нічого не трапилось, третій займеться чимось, а четвертий взагалі міг би ще годину ніжитись у ліжку, але сидить і нудиться, бо ви егоїст… От і виходить так, що від власного егоїзму ми не сприймаємо почуття рідних людей серйозно… Якщо ми «забуваємо» про когось попіклуватись, то рано чи пізно ризикуємо втратити друга…

Ненавиджу відчуття, коли я запізнююсь. Ненавиджу, коли випадає запізнитись до близької людини. Що я роблю? Намагаюсь самоорганізовуватись, а ще – ставлю себе на місце того, кого змусила чекати і … виправляюсь!