Примітивність – не факт. Сила в простоті. І красі.

Коли сама подорожую, стаю гіперспостережливою гаволовкою. Починаю загортати в філософію шмотку, яку щойно купила, розмовляти з навігаційними системами і співати оди кулькам морозива. Примітивність – не факт. В цю хвилину я доїдаю свій літаковий обід від Lufthansa. З м’яса – лише шпинат, з пива – лише вода, з овочів – лише серветка із зображенням якогось боба.

АЛЕ Ж ЯК СТИЛЬНО – піпец! За дизайном, а зокрема фуд-дизайном – майбутнє! Саме він врятує нашу планету від нестачі їжі – будемо харчуватись красою та емоціями!

Елегантна біла таця з вигнутими формами – міні рояль в бортовому інтер’єрі. На кришечці з гарячим турботливо написано No pork, щоб часом якийсь турок не подавився, а заодно і вегетаріанцям реверанс, і нічого, що маслини АRО (100% ARO, рецептором впізнаю), зате ЯК ГАРНО! Макарончики, імітація карбонара з зеленим озером шпинату посередині та АRОплавами навкруги! Гарно! Чесно гарно! І економно, мля, самі порахуйте – ані м’яса, ані риби, ані сиру, ані свіжих овочів. Але не можна у нас забрати так все зразу – тому креативні голови німецьких маркетологів шукають рішення і тримають свої носи в тонусі тенденцій. Трав’янисто зелений клаптик молодого горошку… це що овоч? Ні - рекламка на таці! І те, що це біб під чудовою назвою «okra» - ніхто не знав до цього польоту, а зараз от читаю (замість того, щоб жувати помідор) – planted as early as second millennium BC. It one of the oldest of all vegetables. Native to Ethiopia, but today prized all over the world. Блін, воно що в макаронах було? Я що злопала щойно якийсь а…ний делікатес і не помітила? Що це було? Мля, мультитран в інтернеті, інтернет на землі, а я на висоті ХХХ футів, лінгва в жопі – що таке okra – хелп! Ну і фіг з нею – зате зелена і гарна, а я стала на одну окру розумніша. Рухаюсь далі – булка офігенна, пахне Францією, подають щипчиками, благородна сіра (а не якась там біла з макдональдса), маселком, маселком….. Ну і доповнює комплект чудовий бузковий елемент. Можна не їсти – просто дивитись на картину в комплекті: білосніжна таця, новонароджено-зелена паперова okra, корично-сіра булочка і прозорі разові прибори… Loft в мініатюрі: зелена лілія в склі, дерев’яна підлога і білий-білий диван… Фух, що це я вже не туди… написалась.. Anything else to drink? Воду без газу – вуаля, обожнюю мініатюри, пляшечка на 0,2л вдале завершення трапези.

Я знаю – вони платять кухарю з маркетинговою освітою, креативним баченням та аналітичними здібностями. Чому? Бо я у захваті пишу про них, вони на мені зекономили, а я, задоволена як слон, їм приторно-солодку Мілку. Бо вона гарна і у бузковій обгортці… Краса спасе і нагодує світ.

P.S. Black Zebra Tomato - на зворотньому шляху вбило на смерть:)

В кабріолетах є кондиціонер?

Є життя після весілля, нема життя після весілля… Може краще не перевіряти?:)

Інтелект прихований за гламуром - це дуже привабливо, правда? І сексу додати:)

Відстань будоражить... і душу, і тіло... Мені подобається цей новий стан!

De ja vu

Скінчилась остання чверть, красуються в атестаті п’ятірки (і лише трішечки четвірок), відстояна остання лінійка… Сонце нещадно палить, запрошуючи на веселі київські пляжі. Катер, яхта, дискотека, машин, дача, Київ… гуляє! А я ще ні. Школа скінчилась, але екзамени і вступні… Я вдома - жую книжки, готуюсь, а Київ гуляє… Я собі вже заздрю, бо все літо попереду і за тиждень вже не буде ніяких екзаменів! Відрив по повній – до нового життя аж 2 місяці!! Гаряче і веселе київське літо.

13 років тому у мене був саме такий настрій. De ja vu ……..

Новорічний настрій на початку літа

Ніби сьогодні останній день року. Загальна метушня, передчуття свята і чогось нового-нового! Пахнуть мандарини і зривається гострими кульками шампанське... І трохи сумно, що сьогодні рік цієї ери закінчується, і дуже гарно від відчуття, що нова ера починається завтра...
І я таки заплакала.

Ранкові роздуми про океан можливостей

Ранками, дорогою на роботу, я включаю свою улюблену музику і відключаю мозок від залишків минулих проблем.
Ранками, я знову і знову загортаюсь у прохолодну психопатію щастя. Я наче вдруге закохалась. І в свого мужчину, і в своє життя, і у все, що довкола!

Ранками, коли машин в мою сторону мало, сонця багато, вікна відкриті, а музика гучна, я лечу, щоб робити щось.

Ранками, я щаслива несамовито, я починаю пригадувати, чому я щаслива, і стаю ще щасливіша від того, що я знову і знову пригадую, чому я щаслива..:))

Ранками я сама до себе посміхаюсь і радію, що нарешті вийшла на таку бажану галявину. Неймовірне і всеоб’ємне відчуття. Ніби я довго йшла лісом, продиралась крізь чагарники, забиралась на гірки і спускалась слизькими схилами. Я йшла і сама не до кінця розуміла, куди йду. Думала, що на гарну галявину. Мене штовхала вперед думка про те, що там гарні квіти і смачні ягоди, що там все зелене і свіже. Але страх, що навкруги галявини непролазний ліс, брав мене. І я зупинялась. Але потім знову йшла далі, думаючи вже навіть не про галявину, а лише про наступний крок.

Ранками, коли я їду, я себе запитую, невже я таки прийшла? І відповідь мене радує – ні я не прийшла. Я вийшла на галявину і побачила там те, про що навіть і не думала. Океан. Можливостей. Він ще тільки майорить на горизонті, але я ж його бачу! Його вже не затуляють високі неприступні сосни. Я вже відчуваю його солоний запах і зазивний подих.

Босоніж я стою на прекрасній галявині. Що позаду – я знаю. Що попереду – «предвкушаю». А довкола – весь світ!