Турне ля гош булик Білки – prego!

Варто кудись поїхати, щоб зрозуміти, чому пишуть «путьові замітки». Жанр цілий в літературі такий навіть є. Подорож – це період, коли ти знаходишся цілковито «ТУТ І ЗАРАЗ». Тебе не цікавлять проблеми повсякденності, тебе більше переймає те, що відбувається у цю саму хвилину.

Наприклад зараз я борюся із своєю подружкою-навігаторшою. Хитрий дядя в «Europcar» запитав мене якою мовою її програмувати – я сказала англійською. Він чомусь потворно гигикнув. Чому – я зрозуміла пізніше в дорозі. Паскуда почала мене направляти французькою (!). Зупинятись було не з руки, тому довелось включати довготермінову пам’ять, вертатись на 10 років назад і зішкрябувати свої мінімальні знання французької з інститутських курилок. Турне ля гош, турне а друат, сетюн аріве, се на па посібле, сорті, катрован мітерз…. Фєєєє) Задовбала! Пише, сучка англійською, а п..ь франзузькою, а я її посилаю українською!!! Спочатку вона взагалі дика була. Возила мене бо зна як огородами, а сьогодні таку дорогу нову мальовничу вигадала, що я заніміла і навіть похвалила її. До речі – я в Італії. Такий тут у нас інтернаціоналізм.

От вам і «путьові замітки». Розмовляю з навігаційною системою. Зате щаслива. В цій поїздці я ходжу по колу своїх першорівневих бажань!!! 100% - бублик Білки!