Перший ювілей

Сьогодні в моєму Більчачому царстві свято – перший серйозний ювілей. Рівно рік тому пустий аркуш електронного паперу перетворився на перший більчачий пост. З остаточний народженням весни виникло несамовите бажання озеленити простори блогосфери більчуцьким позитивом. Перегортаючи кігтистими лапами електронну історію, я радію, що дотрималась основного (і єдиного) внутрішнього правила у Сквірлдомі:
- Тут лише позитивні думки, приємні емоції та радісні враження.

Навіть, коли я щось, або когось критикую, обурююсь чи іронізую – я залишаюсь позитивною. А в поганому настрою я тут не з’являюсь.

Перші мої пости крутяться біля книжки Getting Things Done. Я навіть тег такий маю. Не віриться, але я й досі під позитивним впливом цієї книги. Не подумайте, що я така вразлива – я просто закинула її на рік, а зараз знову дістала і читаю. Насправді, російськомовний переклад не відображає суті книги. «Привести дела в порядок» та Getting Things Done – це не одне й те саме. Переклад виражає, якусь закінчену дію, наче ти прочитаєш книгу, приведеш свої справи до ладу і на тому все. А насправді – щоб отримувати результат, потрібно діяти. І процес цей невпинний. Він може лише розпочатись, але, якщо він раптом зупиняється, то все вертається на вихідні позиції.

Я роздумувала над ідеєю «дії» і у мене з’явилось запитання до вас, мої гості. Буду вдячна за відповідь у коменти.

Уяви, що перед тобою довга і складна дорога, в кінці якої на тебе чекає щось дуже бажане, наприклад затишний заміський будиночок, чи неосяжний океан з білим пляжем, чи… (вкажи свою власну мрію). Ти дуже хочеш туди потрапити, але розумієш, що самому тобі там буде хоч і гарно, але одиноко. Тому ти запрошуєш із собою друга. Друг теж кудись хоче, можливо навіть і до твого океану, а можливо йому просто з тобою йти приємно, або він не знає чого хоче і просто йде за компанію. От так ви йдете разом, гомоните по дорозі, варите вечорами на кострі суп, і знову йдете. На шляху зустрічаються різні перешкоди – то води нема, то їжі, то дуже жарко, то нестерпно холодно, або спати хочеться, а кругом голодні звірі, або сваритесь і йти стає нестерпно. Але ти йдеш, бо тобі потрібен океан. І раптом в один із днів твій друг зневіряється. Сідає на узбіччі, схиляє голову і каже – «все, я не можу далі йти». Ти починаєш його підбадьорювати, надихати, вмовляти (раніше вже таке траплялось і це діяло), але цього разу друг дійсно знесилився. «Я дуже хочу побачити з тобою разом цей океан, але я так втомився йти. Я не можу більше… Зроби що-небудь». Фізично друг здоровий. Як ти діятимеш?

1. Піду далі сам – це його вибір
2. Залишусь з другом і буду його підтримувати поки він знову не буде готовий йти
3. Посаджу друга собі на плечі і ми рушимо далі
4. Залишу друга і скажу, що я за ним повернусь, як тільки дійду до океану (біля якого, можливо, запаркований гвинтокрил, але я не впевнений)
5. Ваш варіант (будь ласка, вкажіть)

Дуже-дуже чекаю на ваші відповіді, а тим часом вітаю свою Більчутню з 1 рочком!