Іноді ми допомагаємо іншим заради самих себе. Просто приємно усвідомлювати, що ти причетний до зміни чийогось життя на краще. Я маю на увазі не допомогу дитячим будинкам та жінкам Анголи, а наше щоденне життя. Часом ми переконані, що буде краще для знайомої людини. І це нормально, адже так чи інакше ми «приміряємо» чуже життя на себе, пропускаємо через свій внутрішній світ і думаємо «а як би я хотіла/зробила/сказала?». Але інша людина може бути абсолютно протилежної думки. Просто тому, що ця людина ІНША. Поговоримо про «удосконалення» чужих доль.
Вже декілька раз траплялось, що якась моя подруга чи знайома потребувала поштовху та емоційної підтримки. Ні – вони не просили, просто мені здавалось, що у цієї людини є потенціал, що її треба підтримати і дати цьому потенціалу розвинутись. І з дивною наполегливістю я починаю створювати всі умови для цієї 
людини, щоб вона досягала (своєї?) мети. Ні-ні, ви не подумайте, це не про маніпуляцію. От простий приклад. Мені здалось, що одна моя знайома зачахає вже на роботі. Маючи шалений творчий потенціал, вона киснула на нудній і нецікавій посаді. Я провела багато «терапевтичних» бесід з нею, думали як би оце так зробити, щоб вона щось змінила у своєму житті, потім були її переживання з приводу неприйнятих рішень, неправильно прийнятих рішень, запізнень із діями і таке всяке. Не лише я «штовхала» її, але й інші люди. І, нарешті, вона пролізла! Змінила вектор своєї роботи, навчилась новим речам і була щасливою. Ну місяці два десь. А тепер у мене знову враження, що вона ввійшла у свій звичний стан рутини. Ну і ще купа прикрих нюансів. Стійке відчуття, що ця людина не виправдала моїх сподівань. Я просто намагалась штовхати Вінні пуха в крольчачу нірку.
Тепер питаю себе, а чи дійсно треба штовхати непроштовхуваних людей? Як знати, що настав той момент, коли треба зупинитись? Чи потрібно витрачати на все це свої емоції та час? З одного боку моє его гріє відчуття, що завдяки мені хтось знайшов себе, але з іншого боку – чи можемо ми напряму впливати на пошуки інших людей? Може краще зайнятись собою?
Всі ці переживання не стосуються моїх дуже близьких і рідних людей, бо вони – це вже зовсім інша історія.
Різні деструктивні емоції складають до 80% думок в нашій голові - це вчені таке довели. До деструктиву можна сміливо відносити страх, сумніви, побоювання, тревоги та інші переживання. Але є і гарні новини - ті самі розумники доводять, що щастя є не дарунком зверху (і Коельо про це пише), а результат наших же вольових зусиль. Отже на 50% ми здатні себе відчувати щасливими завдяки нашій генетичній програмі, ще на 10% - щастя залежить від рівня достатку та сімейного стану і аж на 40% - від типу мислення. 
Idea -------------------------- Idea sent by email
Публікації
