30 січня 2010

Готуюсь:)




Відмова перевіряє наше бажання на справжність та здатність настояти на своєму.

Коли мені було 15

Сьогодні мені навіяло пригадати дитинство. Щось трохи 80-ті за останні пару років викривили і зсучаснили, а от до 90-их ще не дібрались, бо наче й не так давно було. Але ви самі вирішіть чи не так вже давно – дивіться, що я вам приготувала. Отож, розпочинаємо мандрівку в історію мінус 15!
Що ми носили
Хіт всіх часів і народів, тренд 1995 року , всі дівчата як близнючки в чорних гольфах вище коліна (здається це зараз знову падає в тренд), гобеленових желєтках та міні-спідничках. Заміна на холодну зиму – шерстяні чорні рейтузи, довгий пухкий світер і парка.

Що ми їли
В школі у нас були льготники, яким можна було їсти безкоштовно. У мене теж була така подруга. Коли вона благополучно прогулювала, ми бігли в столовку і брали на її прізвище замість обіду 5 булок – кренделики з цукром. Найсмачніша їжа була:)

Що ми слухали
Тут можна довго копатись, але я покажу найвизначніші моменти як української, так і зарубіжної естради. Заодно і наряди тогочасні згадаємо ще раз.


Під таке ми плакали


Під таке – танцювали, а потім плакали


Українська естрада) Ги)



Супер-кліп!!! – тут вам і мода як було (класні у неї «велосипедки» з рюшами), і техніка, і все-се!!!! Територія «А»…
Сірко-собака – фотопідбірка унікальні, а рухи-рухи які роблять руками!


Под дождем – модні хлопці


Під що ми танцювали
Це було трохи раніше, але я не можу, ну просто НЕ МОЖУ не поставити це сюди!


Що ми дивились
І хоча ці мирові фільми вийшли у 1994, але ми їх дивились у 1995)))
Форест Гамп, Леон Кіллер, Маска, Кримінальне Чтиво, Інтерв’ю з вампіром, Mission Impossible!

Що ми курили
Зараз нічого) А тоді я теж не курила, але мої подруги моднічали з Fine (зараз в інеті вони 40 баксів коштують!!!)

Який колір ми бачили
Рожевий! І через рожеві окуляри)

На чому ми слухали
Sony Walkman – у мене такий був і я була найкрутіша-шаша)


На чому ми їздили
Зазвичай на цьому


Що повз нас їхало
Таке)


Яке місце в Києві було наймоднішим?
Пасаж

То була справжня ера супер-моделей!

Я теж пробувала – нічого не їла і шастала по «язику».
Лінда Євангеліста, Сінді Кроуфорд та Клаудіа Шифер - ікони 90-х. Тепер ікон-моделей немає)



Клаудія Шифер


Сінді Кроуфорд
А Мадонна у 1995-ому була така!

25 січня 2010

Якщо вам здається, що ваші батьки вам нічого не дали, али ви відчуваєте себе актуалізованою людиною, то ви - помиляєтесь. Батьки дали вам найголовніше - можливість бути собою.
Захотілось освіжити гардеробчик

Грачи улетели

Знаєте є така відома картина "Грачи прилетели"? А от як би могла виглядати картина "Грачи улетели" покинули транспорт і відлетіли в теплі краї:)

22 січня 2010

Коли відпускає тягар

Інтуїція – дивна штука. З її допомогою ми самі себе направляємо до того, що маємо зробити, але ця вказівка доходить до нас настільки притупленою, що ми її часто не розуміємо, або пропускаємо, або мучаємо себе докорами – «що це було: інтуїція, чи здоровий глузд?»

Найголовніше, що треба зробити – це ПОВІРИТИ, що інтуїція працює стовідсотково на твою користь. Вона – твій гарантований союзник. Вона – не підводить, бо є головним інструментом інстинкту самозбереження. Підвести може неправильний вибір, який ти часто робиш, заплутавшись в безмежних логічних доказах. Інтуїція ніколи нас не зраджує – це ми затикаємо вуха, бо нам не завжди подобається те, що вона каже. Наведу приклад – мене запросили на якесь збіговисько, наче корисна справа, але чомусь їхати не хочеться, причому об’єктивних причин чому «ні» немає. Підбираю пару виправдань, чому це зробити треба і заспокоююсь. Проте через якийсь час виникає відчуття занепокоєння. Починаю перебирати, зо це може бути - «те зробила, тому відповіла, туди подзвонила, що ж тоді?» І тут вспливає потреба їхати на збіговисько. Знову наводжу по колу докази, чому я туди їду – корисна ж справа! Ще пару таких раундів і раптом я думаю, а чому власне туди пхатись? Швидко приймаю інтуїтивне рішення і на душі стає легко. Кажуть «наче тягар впав», «відлягло», «відпустило». Це про такі моменти. Я знаю точно – якщо я відчула, що «відпустило», то прийняте рішення правильне.

Слухати інтуїцію – це не плисти за течією. Це – всім серцем вірити, що у тебе всередині є голос-помічник. Вплітати голос інтуїції в стратегію – от що треба робити. Інтуїція – не імпульс.

17 січня 2010

Подарунок на День народження

Моя дочка замучала мене сьогодні вимаганням купити kinder. Не те щоб шкода, просто не по дорозі було. Щоб переключити її запитую: "Яся, а що ти хочеш в подарунок собі на День народження, вже ж скоро". А вона і відповідає: "Кіндер хочу". :) Я знову: "Так кіндер це ж не серйозно, щось велике треба". Вона подумала і каже: "Тоді давай так - я зранку встану, а ти мене підведеш до вікна із закритими очима, а я потім відкрию на раз-два-три, а там - вантажівка з кіндерами бантом перев'язана".
Я обсміялась, і хід думки мені теж сподобався:)

Вибори

Цікаво, а на яких дільницях голосують бомжі?

15 січня 2010

It's my life

Зимовий ранок, бр-р-р… моє ліжко тепле і затишне – норка моя, я хочу спати! Мозок безжалісний у своєму криці, але тіло вже звикло до ранкових переливів мобільного цербера, воно хоче розтягнутись, умитись, бути готовим до нового дня.

Пульт. 35. MTV. Музичка. Потягнути-и-и-и-и-сь. Зарядка. It’s my life.

Рухи майже автоматичні, по-тихеньку просинаюсь, погляд чепляє якісь незвичні речі в кліпі. Що це? Хм…така пісня популярна, а використовують якийсь мотлох для зйомок. Раніше я не звертала на це уваги. Де вони взяли цю труну на колесиках? Ха-ха! Прогресивно – це у них комп’ютер. Ум-м-м, цей хлопець ще й модний – веб-трансляція у нього, повний стіл металобрухту. А що це за джинса така моднява з минулого століття на? Машини якісь горбаті…. А це ще що таке?!!! Ні… Не може бути! Невже це – пейджер?! Вартий уваги телефон-жабка в руці у дівчини – справжній раритет. У мене теж такий колись був, років 10 тому… 10?

Всі дискотеки гремлять цією піснею (мені страшно назвати її треком). Зачувши перші позивні, дівчата натовпом вивалюють на денс-пол. Хлопці дуріють, закривають очі та починають «рубати» під навіжений ритм. Це було у 2000 році. Це було 10 років тому. Це було вчора….Що ж тоді буде завтра, чи завтра вже тут?

Бігти, брати до рук свої ноги і дертись крізь буденність, вивчити гімн It’s my life та повторювати його як мантру. В кліпі головний герой таки встиг.

P.S. А класика – вона вічна. I am gonna live forever. It's my life – I just wanna live when I'm alive!


13 січня 2010

Метамарфози за кермом

Чоловіки – спрямовані на зовнішній світ. Вони внутрішньо готові до війни із ворогом. Таку їх сутність супроводжують різноманітні якості, наприклад, агресивність, стрімкість, рішучість і т.д. Жінка, натомість, більш звернена «всредину», на турботу, збереження, зігрівання. Все дуже історично коректно, адже чоловік – мисливець, а жінка – мати. Еволюція занесла нас набагато далі, але інстикти кричать із середини.

Такий довгий вступ я написала, аби виправдати свою агресивність та бажання нецензурно висловлюватись, коли я за кермом. Бо тоді я трохи відчуваю себе чоловіком, ну і всі водії довкола, відповідно, чоловіки: ))

07 січня 2010

Швидка їжа

В дитинстві нам кажуть - "Ану давай хто швидше з'їсть". І ми несамовито запихаємося кашею і гучно сьорбаємо компотом. Ми хочемо бути переможцями. Це здоровий інстинкт, а в дітях перш за все грають інстинкти. А в підсвідомості закріплюється - швидко їм-переможець-добре. А потім такі "переможці" виростають і наминають борщик схилившися в тарілку, час від часу підводячи очі, аби схопити черговий шматок хліба. Щось не дуже гарна картинка виходить... Справжні переможці їдять повільно, бо вони і так знають, що класні.

Тепер шукаю нові підходи до вирішення питання "нагодувати дочку" - приймаю конструктивні поради.

5 powerful reasons to eat slowly>>

04 січня 2010

Про жінок, водіння авто і довіру…

Не даремно стільки писано-переписано про жінок-водіїв. І хоча я сама водій, але внутрішньо переконана, що справжні профі в цьому - чоловіки. Інстинкти не обманиш гендерними віяннями. І от цьому декілька підтверджень.

Їду сьогодні на роботу – ожеледиця, дороги позамітало і підвялені тракторці де-не-де повзають, вигрібаючи сніг на ту ж таки проїжджу частину. Дорога знайома настільки, що часом я майже засинаю. А спати по-слизькому достатньо небезпечно. І от вже майже біля роботи на заметеній вуличці сміттєзбірник завертає у двір, переді мною джип, а по зустрічній Lancer. І раптом «мицика» починає заносити. Мене це чомусь не лякає, я обережненько притискаюсь правіше, спокійно спостерігаю за тим, що відбувається, всередені німа впевненість – «впорається». Lancer таки вирівніюється і проповзає повз мене. І тут я помічаю, що за кермом … жінка… Ось він той момент, коли я ДІЙСНО налякалась!

Глибоко всередені в мені живе переконання, що за кермом – чоловік (їде будь-яка машина – хто не видно), тому «там» всередені автівки людина, яка відповідає за свої дії, можна довіряти. Звісно, це таке глобальне узагальнення, бо дебілів на дорогах вистачає як чоловіків, так і жінок. Але по-грубому я все одно розділяю саме так: за кермом або водій, або жінкаJ

Ще одна замальовка. 1 січня, я в гостях в приватному секторі, снігу по коліно. Заїхати під дім я заїхала, але зразу ж і пошкодувала. І не даремно, бо ввечері вивалив новий сніг стало зовсім сумно. Тверезими були тільки я і діти. Чоловіки нарядні ще зранку. Як ви думаєте хто виїжджав? Угу… Не я так точно. Слава Богу все завершилось добре, коли виштовхували машину я наче в тумані була. А додому приїхала і думаю – як я оце можу бути такою легковажною?

Все ж таки, водіння – це справа чоловіків. Але це не значить, що жінки не повинні їздити. Бо нам теж хочетьсяJ Просто треба берегти свої нерви і повідомляти заздалегіть учасників дорожнього руху, що за кермом – небезпека. Ми як отруйні метелики – треба яскравіше забарвлюватись. Один раз обпечуться, іншим разом знатимуть. Ніколи не могла второпати для чого тітки ліплять (по-типу, самі нариваються) трикутнички із шпильками на свої автівки. Тепер стало ясно. По дефолту в наші голови закладено, що за кермом мужчина. Саме тому невпевнені в своїх здібностях особи мають себе виділяти. І правильно роблять – іншим буде безпечніше. Я не любитель щось ліпити на свою машину, але якщо надумаю виділитись, то краще зроблю це, наприклад, формою кузова і кольором торсу ))

Підсумовуючи:
- Водіння справа чоловіча?
Чесно – не знаю. Щось мені підказує (дивіться вище), що «так», але щось інше нашіптує «ні-ні-ні! це справа дуже жіноча, особливо, якщо машина блискуча, довга….)

- Чи повинні учасники д/р розуміти, що за кермом жінка?
«Туфелька» – це для мене знак «тримай дистанцію». А собі таку не повішу)

- Що це за така внутрішня довіра до чоловіків-водіїв?
Хм-м-м… Щоб віднайти відповідь я і почала писати цей пост.

03 січня 2010