30 листопада 2009

Дай мені цьом

"Я можу невідомо де бути, невідомо що робити, але ти через це не перестаєш мене любити
Можу плакати як діти, бути проти всього світу, але ти через це не перестаєш мене любити
Можу бути біля багатьох, багато біля мене, але тільки через тебе кров горить в моїх венах
Не переймайся нічим моє серце лише з тобою, дай мені цьом і ти за мною наче за стіною"


Випадково натрапила на гарні слова, хоча і з попсятини якоїсь, але мені сподобалось:)

28 листопада 2009

Загадка-що це: царство боли, крови, предательства и гламура…?

26 листопада 2009

Правила кохання без правил

Актуалізований Коельо у одній із своїх книг сказав:

"Кожен з нас у той чи інший момент свого життя зарікався: "Це кохання не варте моїх страждань". Ми страждаємо від того, що нам здається, що ми даємо більше ніж отримуємо. Ми страждаємо від того, що наша любов є невизнаною, непоміченою. Ми не змогли ввести власні правила, от і страждаємо".
Проста, але глибока думка примусила мене задуматись і дещо переоцінити. Ми любимо не для того, щоб вводити правила і тим самим загарбувати чужу територію. Ми любимо, бо бачимо в цій людині щось таке, що нас надихає, запалює і спонукає віддавати. Просто тому, що любимо.

Що роблять люди за зачиненими дверима

Всі люди різні. Але є такі, дії чи рекції яких виходять кардинально за межі нашого розуміння. І вони – звичайні люди, які живуть поруч з нами. Але іноді їх називають диваками.

Тему цього посту мені підкинула мамина розповідь про її знайому. Описуючи її, мама пару разів наголосила, що в свої 60 років та тітонька й надалі залишається схибленою на сексі і чоловіках (добре, що хоч у такому комплекті). Тому, коли мама виклала на стіл малоформатну книжечку і сказала, що її налабала та збочена тітка – я зацікавилась.

Відкривши яку попало сторінку, я поринула у агонію чужого життя. Перше ж речення захопило мою увагу – там йшлося, що далі авторка повідає свій найсексуальнішій сексуальний (вибачте за тавтологію) досвід у житті. Незважаючи на те, що вона описувала справи тридцятилітньої давнини, моя уява вперто малювала собі таку старушенцу-збоченку у латексних лаштунках. Але все виявилось ще набагато гірше. Йшлося про те, що у нього все боліло страшенно, він соромився, а потім зізнався їй. Почали ходити по лікарях, а у тих 2 варіанти – або під ніж, або мазями замащувати. Різати страшно, а мазь сам не запхаєш, бо процедура хитра. Хід засовування всякого приладдя «туди»було викладено у всіх деталях. Так що якщо у когось геморой, можу книжицю принести – почитаєте рецепти. Далі гірше – так вона його лікувала більше року, умащувала, уціловувала, наглажувала і кряхтіла, але все одно не допомогло. Зробили операцію. Після чого йому одразу ж захотілось як думаєте чого? Ги))) Так – сексу! Далі продовжувати нема чого. Просто така собі історія сексуальна.

Це я до того, що як подумаю, які цікаві речі люди можуть робити, коли їх ніхто не бачить, так аж здригаюсь від цікавості! Уявіть, ви проходите повз двері сусіда, а йому в цей час, коли ви проходите, дожовуючи ранкову булочку, шестидесятилітня коханка мастить попу мазями від геморою… Блокбастер)

Насправді, мене вразив не сам факт колективного лікування геморою, а те як вона його у своєму оповіданні описала. Можу дати почитати)


P.S. Завела в google pictures слово "геморой" - краще б я цього не робила...

22 листопада 2009


Світ - к о л ь о р о в и й, але кожного разу, коли треба робити вибір, він стачє чорно-білим.
Але потім знову кольровим:)

20 листопада 2009

Уггі - Ugg

Поролонові чоботи уггі крокують світом! Вони вже в Європі, і не які-небудь там 36-го розміру, а велетенські поролонові гіганти! Це виклик сучасній моді і елегантним маркам - запаролонити все! А ви що й досі в Kenzo? Prada? Etro? Escada? Фі - це ж моветон! "Поролони" зручні і теплі, вже є навіть гламурні версії для походу в театр. Найважливіше - задерти носа, стягнути три волосини в стильний пучок і гордо ступати в майбутнє - сезон телепузиків розпочато!
Цікаво, а жінка в уггах сесуально для чоловіка виглядає? Мене роздирають сумніви...

19 листопада 2009

Томатний сік

Томатний сік – напій не дуже елегантний. Любов до нього в мені пробудилась ще в дитинстві. Пам’ятаю як маленькою дівчинкою я ходила до гастроному біля дому. «Бар» був навпроти дверей – заходиш і одразу потрапляєш в чергу. Поки стоїш розглядаєш аскетичний асортимент «наливайки». Три графини із соком: яблучний (вже майже пустий, ціна 14 коп), березовий (8 коп) і томатний (10 коп). Напевно, широкому загалу більше до вподоби смак яблук, а може просто в «совку» були шалені насадки берез і плантації помідорів, але останні два соки в наявності були завжди.

Мені пощастило із немейнстрімівським смаком - яблучний мене не хвилював зовсім, а от томатний… у-м-м-м. До того ж, його споживання супроводжувалось спеціальною процедурою. А ритуал – завжди особливе задоволення! Поруч із графинами стоїть майонезна баночка із рожевуватою рідиною – це посудина, щоб ложку, якою сіль в склянці з соком мішали, сполоснути. В «совку» ще й не такі виноходи були!


Зморщеними від постійної вологи пальцями тьотя Глаша кидає твої 10 копійок в мокру купку мідяків, крутить перевернену склянку на спеціальному диску для миття (вічний прихисток для бактерій), наливає тягучий червоний напій і подає тобі через високу стійку. В цей момент мене, семирічну дівчинку, розриває гордість - сама купила, а тепер ще й виконуватиму ритуал, а черга заздритиме. Наче отримала в руки напівфабрикат, чи іграшку «зроби сам». Загальною ложкою зачерпуєш з солонки сіль, мішаєш в склянці, плюхаєш ложечку назад в майонезну баночку з водою... Твій напій готовий! І яка б спрагла ти не була, а пити його все одно будеш повільно і з насолодою – це ж не якесь там яблуко! Солоний дотик щипатиме губи і зводитиме під язиком від приємнощів. Ти тільки пів склянки випила, а ті п’ятеро, які були за тобою і взяли березовий – вже давно пішли. Життя плине повільно і радісно, губи солоні, а настрій бадьорий, Глаша розливає, приймає, миє, дзенькає, гукає, подає… а сіль ще й досі на твоїх губах.

Моя пам’ять тримає історію виникнення мого першого кохання з томатним соком, яке, погодьтесь, не надто гламурна. Тому і сьогодні томатний сік у мене асоціюється з напоєм для обіду, перекусу, літаків та домашнього пиття. Часом, замовляючи його в ресторані , відчуваю навіть якийсь дискомфорт. Дивно, правда?

Але я люблю цей неелегантний сік!

Besame mucho

Вранці ллє дощ, виїжджаю зі свого двору, повертаю праворуч, може трохи когось підрізаю, змах палки, зупиняйся дорогенька. І невже мій ранок почнеться з «них»? Салон розриває від besame mucho, молоденький даїшник з цікавістю зазирає крізь щойно розкрите мною вікно.

-Доброго ранку!
-О?! Девушка?! Приятного вам дня!

І все. І я поїхала. Дивно, але щось дуже приємно)

18 листопада 2009

Lady BOSS

Можливо, щоб ще більше зрозуміти чоловіка, потрібно «доторкнутись» до одягу, який він носить. І не просто підійти і помацати його за рукав, а надягнути на себе «його» сорочку. Можна це зробити як еротична Кім Бесінджер, а можна просто прикупити для себе сорочку «його» марки, але жіночу. Так і вийшло.

Нарешті я сповна відчула свіжість та м’якість 100% бавовни, дозволила своїй спині, скерованій граціозним кроєм, випрямитись та перетворитись на елегантну осанку… Не можу пригадати, коли в останнє отримувала задоволення від того, що на мені звичайний чорний костюм і сорочка. Все? Так – все. Ані прикрас, ані квіт на лацкан, ані хустинки на шиї…

Так от, любі мої, таке задоволення можливо отримати, якщо на вас ПРАВИЛЬНА і ХОРОША сорочка, і, бажано, чоловічої марки. Наприклад, Boss. Таку річ не потрібно доповнювати, вона сама за себе говорить. Не кожного дня, бо завтра захочеться і синіх квітів, але задоволення під час носіння гарантоване. А ще такий образ ніби додає рішучості і якогось, навіть, чоловічого азарту до всього що я роблю. Іноді це також корисно і безумно цікаво!

Тепер я розумію для чого чоловікові 30 однакових (я вже так давно не думаю, а ви?) сорочок Boss – він отримує від них задоволення!

13 листопада 2009

Бойові запитання

Мене дивує - як чоловіки визначають "своїх" і "чужих" під час бою. Війна, футбол, стрілялка - всі гравці однаові. Ну добре, спорт - форма у них вже дуже різна. А війна? Все литить, сиплеться, горть і клекоче, грудки землі застелають очі, всюди пилюка... Як вони розуміють, що от тут праворуч свій, а там чужий? На звук? На запах? На вибух адреналіну? На що орієнтується чоловік в бою, коли йде туди куди має йти, стріляє в тих в кого треба і знає кого прикриває?

12 листопада 2009

Бажання «зеленого», або де народжуються тренди

Буває так, що з невідомої причини на початку сезону мені раптом хочеться скупити всі зелені (рожеві, шкіряні, золотаві, з пір’ям…) речі в магазинах. Проходить трішечки часу і виясняється, що цей колір (фасон, силует, крій…) є трендом сезону. Модні програми я дивлюсь ситуативно, а Fashion TV взагалі не маю. За тенденціями у глянці теж слідкую рідко. Я не вважаю себе дикою – навпаки, мода мені дуже подобається. Я люблю street-fashion. Я люблю дивитись моду в шоппінг-молах. Я люблю «мацати» тенденції. Але бажання «зеленого» виникає раптово, з незвідки, ніби саме собою.

Мода – це система. І як у будь-якої системи, у неї існують свої закони та правила. Навіть у творчості є мінімальні правила – світло, колір, тіні, ритми, поєднання, гармонія і резонанс. Мода – як природа. Погода формується над Атлантичним океаном, підводні течії та повітряні бризи розносять її у різні куточки світу. Те, що було смирним мусоном в Атлантиці, стає смертельним цунамі в Індії. Так і метелик моди – тріпоче своїми тендітними крильцятами в Чілі, а відгукується потужною тенденцією на підмостках Парижу та Мілану.

Як це? Можливо такий приклад: раптом, якась Скандинавська країна вирішила розвивати туризм. В холодну країну потягнулись любителі пригод та нових вражень з різних куточків світу. Людям, яким вже обридла мода на Greenpiece, дуже сподобався місцевий фолк-підхід. Теплі «унти» та затишні хутряні тужурки зігріли їх погляди, розвинули фантазій та стали атрибутами приємної відпустки. Що далі? Весь світ ходить в стилізованих «поролонових» чобітках (навіть мама моя марить цими бурочками!). Пів земної кулі, в незалежності від клімату, випадку і того, що вдягнено на верхній половині тіла, носить тренд карельського побуту. Норка чи куртка-аляска – все одно, що наверху, а паролон зараз на хвилі – cool!

Мої передбачення на цей сезон також збулися. Ще навесні мені невимовно захотілось бузкових панчох та рудого лисячого жилета. Панчохи екстремального відтінку я так і не наважилась купити, але візерункові в ромби маю – тренд виконую. З хутром трохи складніше. Але воно всюди! Легке і невагоме, агресивне і ніжне, з підпушкою і стрижене! Жакети, жилєти, безрукавки і накидки – все вже тут!

Минулого року до нас в Київ приїжджала дуже модна тітка з Парижа, Лі Еделькорт. Бізнес у неї – феноменальний. Тьотя створила цілу мережу агенцій, які передбачають(!) тенденції моди. В штаті є спец-агенти, які їздять світом та видивляються, де тріпотнув крильцями модний метелик, а потім приносять свої прогнози і продають відомим будинкам моди. Бізнес дійсно фантастичний! Я б таким зайнялась:-)

10 листопада 2009

07 листопада 2009


Мне цікавлять банальні речі - секс, наприклад. А так хочеться бути оригінальною!

Я мрію віднайти свою мрію. Я марю?

06 листопада 2009


Моя фантазія підстраховує мою пам'ять

Мій перукар


У кожної жінки має бути декілька «довірених» спеціалістів – гінеколог, манікюрша, і, звісно, перукар. Все залежить від розміру вашого гаманця, але базовий набір «профі» залишається більш менш в межах цих трьох.

Щаслива та жінка, яка віднайшла всіх «своїх» спеціалістів, і їй лише залишається узгоджувати з ними свої графіки та планувати систематичні відвідування. Проте, більшість з нас все ж знаходиться у перманентному пошуку. Причини цьому різні – так і не пощастило знайти «свого», загубився номер телефону, ти переїхала на інший кінець міста, твій лікар раптом вирішує продовжити свою кар’єру закордоном… Хоча так приємно казати своїм подругам – «можу порекомендувати тобі мого перукаря (лікаря, манікюршу)», а самій розуміти, що твої основні частини тіла у надійних руках.

Але в один прекрасний момент помічаєш, що твій перукар вже настільки звик, що просто не бачить вже тебе іншою, а від походу до салону ти перестаєш відчувати ту насолоду, яку приносить очікування новизни, зміни та перетворення на принцесу. Тому ти знову пускаєшся в пошук – досліджуєш нових спеціалістів, підключаєш всіх подруг, твій телефон набухає новими записами з телефонами «Лена перукар бесарабка», через тиждень ти дивуєшся, хто таку дрянь забив в твій мобільник і хто така ця Лена… Але ти не втрачаєш надії – продовжуєш шукати свого-нового-спеціаліста-назавжди, перебираєш, розчаровуєшся, відрощуєш, витрачаєш, радиш, не радиш, сумніваєшся, захоплюєшся, розумієш, дратуєшся, радієш і, в кінці кінців, втомлюєшся.

А втомившися, повертаєшся в сім’ю до «свого» перукаря-«чоловіка». Він раптом дивиться на тебе свіжим поглядом (а то! - не бачив же довго, скучив напевно), робить з твоїм волоссям щось таке затишне і вражаюче, таке твоє, те, чого ти шукала і не знайшла. І ти думаєш – і для чого я йшла? А потім сама собі відповідаєш – для того, щоб повернутись. Кажуть, хочеш змінити життя – зміни зачіску. Хочеш кардинально змінити зачіску – знайди перукаря-«коханця». Отримай сильну емоцію і повертайся до «перукаря-чоловіка».

В житті теж так, напевно…

Поділитись контактом «мого» перукаря?:-)

05 листопада 2009


Я не схвильована - я просто потрапила в зону турбулентності

03 листопада 2009

Не дати мамі замерзнути, або «отцы и дети»

Приходжу сьогодні додому з роботи - холодно, топлять фігово. Доця хворіє вже тиждень, мама з нею сидить. Загалом картинка маслом – дитя нудиться, мама нервується, я змучена - всі мерзнуть. Ми з мамою дуже продуктивно поспілкувались, от пропоную вам уривки спектаклю:

Мама: сьогодні я подзвонила в жек, черновецькому, на всі hot-лайни – батареї холодні
Я: розумію. Добре, що подзвонила – що сказали?
Мама: батарея ще холодніша ніж вчора, якщо так далі продовжуватиметься, то нас туфлі не спасуть.
Я: мама, так що черновецький сказав?

Мама: це жах, придумай щось!
Я: мама, а при чому тут туфлі були?
Мама: тобі все одно, що у нас в домі 17 градусів!!
Я: мама, так що жек сказав?
Мама: тобі тільки туфлі нові купувати!
Я: мама, до чого тут туфлі? Ти за щось на мене злишся?
Мама: ні, я розумію, що тобі начхати, а ми тут мерзнемо
Я: мама, мені не начхати, що жек сказав і до чого тут взуття?
Мама: від холоду туфлями не спасешся, придумай щось
Я: мама, можна обігрівач купити
Мама: от тобі ж теж холодно
Я: мені не холодно, але якщо вам холодно, то купимо
Мама: у тебе дитина хвора, а тобі все одно
Я: так не все одно ж
Мама: ти сказала сама, що тобі все одно
Я: та ні, я сказала, що мені особисто не холодно - ти спитала про мене, я і відповіла
Мама: тобі на нас начхати
Я: ні, це не правда
Мама: так зроби щось
Я: так що жек сказав?
Мама: що нам робити? А-а-а! (на 2 октави вище)
Я: мама, не кричи, вуха закладає
Мама: ні ну ти подивись, у неї дитина хвора, а їй все одно
Я: мама, так я обігрвач куплю, а поки давай тепліше одягнемось
Мама: ні, ти щось придумай
Я: так ти все правильно зробила, що ще придумати?
Мама: запитай на роботі людей
Я: дізнатись у них, що тобі черновецький сказав?
Мама: ти – егоїтка, мене всі питають, як ми тут, а рідній доньці все пофігу
Я: мама, так не пофігу ж
Мама: а-а-а (3 октави вище), я схожу з глузду, карантин ще 3 тижні, а мені холодно!!!!
Тікаю в іншу кімнату, натягаю ушанку і починаю в лихоманці продзвонювати всіх друзів-знайомих-колег з криками "що, блін, робити - ХОЛОДНО!" Завіса.

:-)

Грип


Свинячий грип - як "помаранчева революція". Ти за синіх чи помаранчевих? Ти віриш що це епідемія, чи просто паніка? Соціуму явно не вистачає свіжої теми для спілкування і протистояння.

Кинути палити - stop smoking!

І маска мені така не знадобиться:-) Оберу гламурну краще!