31 грудня 2009

30 грудня 2009

Laté

- Каву laté велику, будь ласка
- Вам з собою?
- Так

Хрещатик дихає. Рідна вулиця, стуки мого серця налаштовуються на твій ритм. Руки грію кавою, себе – шубою. Ніс стирчить і мерзне – гаряча рідина торкається губ. Мені стає холодно в руки та гаряче в роті. Солодке laté гріє, мандруючи моїм тілом – колючий морозець покусую, пробігаючи мої щоки. Одягаю капюшон – лише очі визирають і бачать…you are welcome to after work walk!

Головна вулиця країни живе бурхливим вуликом. Тут є все – живі представники нашої географії, разюча бідність і шовкове багатство, безтурботне студентство та неформальна молодь - тут немає таких чи інших - тут є перехожі. Старенька бабця продає з рук цигарки, а рожевощокий хлопець у неї купує пачку Parliament та прямує до «Лексуса». Студенти кучкуються в переходах, волаючи під гітару незмінний «Под небом голубым есть город золотой…». Яскраві вітрини брендових шопів запрошують дівчат витратити гривні – кому в Zaru, кому в Luis Vuitton. А я п’ю гарячу каву на морозі.

Намащені гелем італійці та борщагівські хлопці «по два» продовжують знайомитись зі студентками та школярками на незмінній променаді. Не зважаючи на пору року, всі лавочки щільно окуповані – цілуються закохані, спить п’яний дідусь, підклавши під голову дорогоцінний пакет зі склотарою, «тепервжезнайомі» скидаються на пиво… Перехожі прямують до метро, часом зупиняються біля імпровізованого данс-полу, де молоді таланти змагаються у вмінні танцювати нижній брейк. Ще ковточок – мені затишно.

«Як звати таку привабливу дівчину», - чую я зліва від себе передбачувану на 15 хвилин вперед фразу. Але настрій у мене добродушний. Я п’ю каву і споглядаю. «Я Аня», - розглядаю мужчину, який так і не стане моїм новим знайомим, - «А ви?..». Авжеш, він Вітя. Де живе? - киянин з «лівого берега». Що тут робить? - та от вирішив пройтись після роботи, пива попити. Ким працює? - менеджер середньої ланки. Куди на каву запрошує? –«ой, вибачте, я вже собі влаштувала МакДональдс, мені дуже гарно, якщо хочете стійте поруч, ви мені не заважаєте. А чому ви замовкли і якось посумніли? Ви нижній брейк танцюєте? А вірші складаєте? А математику на ніч розв’язуєте? Ні… Було приємно з вами поспілкуватись – гарного вам продовження променади!», - тікаю я на інший бік вулиці допивати каву.

На ніс приземлилась сніжинка. Висовую кінчик язика – ще одна, бряк, холодна. І полетіли!!! Кружляють, паскудниці – вже ж весна наче, а вони все свої танці не припинять, але мені приємно і затишно. Бо я люблю пити гарячу каву на зимовому Хрещатику. Люблю, коли різні частини мого тіла відчувають різну температуру. Коли гаряче всередині і от вже холодний вітер облизує губи. Мить – і вони гарячі. А я стою і споглядаю. Мої думки течуть своїм плином, з кожним ковточком вони змінюють одна одну, а я тим часом сканую життя вулиці і мені приємно від думки, що в багажнику мого авто лежать новенькі туфлі кольору літнього неба над Босфором!
02.2009

29 грудня 2009

Цяці


Для мишки-норушки:)









Для Чебурашки:)

Сніговичок

Вранці дивлюсь у вікно, а там - сніговичок!:)

Гарно - як у дитинстві.

28 грудня 2009

Щоб потім її можна було носити і на роботу

В моєму радянському дитинстві мама провадила наступну політику – «на пузі шовк, у пузі щолк». Що можна перекласти на людську мову як «на нас не написано, що ми їмо, але всі бачать в що ми вдягнені». Тоді я сприймала це буквально. Ні, звісно, в нашій родині було що їсти і ми нормально жили, але в ті часи тотальних дефіцитів перед вагами на яких стояли палка салямі та чоботи батьки віддавали перевагу другому. На різних етапах свого дорослішання я по різному сприймала цю філософію, але можу з упевненістю сказати, що моя тремтяча любов до всього, що можна з’їсти та вдягнути пускає коріння у дитяче минуле – привіт дідугане Фройд!

Довгий час для мене було практично неможливо принести на касу супермаркету 100 грамову упаковку смердючого сиру за 60 грн. Залишки «пузатої» філософії все ще правили моєю головою. І от, нарешті, я зрозуміла як це можна робити з легкістю! Тепер, коли я тащу на касу пляшку Rioja, я сприймаю це як покупку кофточки. Вино чи сир купують не для того, щоб вгамувати спрагу чи голод. Це предмети роскоші. Такі як, наприклад, діаманти. Різниця лише в ціні, але категорія товару та сама. Ніхто ж не задається запитаннями яка корить з бруліків:)

Те саме і з вечірнім вбранням. Скільки разів я чула від подруг і знайомих сумні зітхання «я купила цю сукню на весілля моєї подруги (новорічний корпоратив, випускний бал, день народження внучатого племінника etc.) 5 років назад і так після цього жодного разу і не вдягла»… Від таких зітхань мені стає сумно та прикро. За те, що ці жінки так і не змогли осягнути як можна отримати задоволення від вечірньої сукні. Бо вечірнє вбрання – це як Moet et Chandon. Коштує дорого, швидко доводить оточуючих до оргазму від розуміння власної неповторності, але випивається до кінця вечірки. Життя вечірньої сукні коротке - один вечір. От за цей келих насолоди ми і платимо грошики. А не за те, «щоб потім її можна було носити і на роботу».

Ось така у мене «глибока» теорія щодо предметів розкоші народилась сьогодні. Шуба править:)

Шуботерапія

ШУБА - от що найкращий новорічний подарунок!

Ш-У-Б-А!!!

27 грудня 2009

Арт-терапія

«Вышел месяц из тумана,
вынял ножик из кармана»

Себе треба виховувати. Ми вважаємо, що маємо право виховувати своїх дітей, але собі часто даємо поблажки. В якусь хвилину сьогоднішнього дня я відчула, що на мене навалюється смуток. Не дивуйтесь – жінці не потрібно мати причину, щоб безпричинно засумувати. Противний такий і підступний стан. І він тягне за собою лінь. «Ні-ні! Тільки не це! Я не хочу лінь!», - розрепетувалась я сама на себе і вирішила зробити щеплення. А який найефективніший засіб проти ліні? Правильно – роба! Як то казав колись мій фізрук: «крепатуру лечит физкультура». А лінь лікує робота.

І я почала працювати. Голкою. Ниткою. Шерстю. Бусинками. Робота ця хоч і фізична, але творча. А натхнення пішло гуляти ще на минулому тижні. Але я мужньо його закликала і… воно мене почуло!

Результат:
- У мене є місяць, 3 години назад про появу і зовнішній вигляд якого я нічогісінько не підозрювала
- Завершений set міні-подарунків для колег
- Дебільна радість, що нарешті я ці «подарунки» повішу на надійні груди
- Приємна втома – «от я молодець як попрацювала»!
- Помітно підвищений градус настрою (келих вина?..)

- Вимальовуються ідеї для наступних «цяць»…… і совість вже не так мучить, що ще не приступила до створення тварин шерстяних……. справи рухаються:)
Висновок:
Хочеш просуватись, а не спати – дій. Клей літачки, вишивай ягоди, віджимайся 20 разів, пиши пост – виходь, шукай і бийся.

22 грудня 2009

Виховую витримку і терпіння

Бувають в житті ситуації, коли терпіння стає найбажанішою чеснотою. Саме терпіння нам часом бракує, ми зриваємось, кричимо, тупцюємо ногами, ревнуємо, бігаємо, даремно псуємо собі настрій та дратуємось. Натомість - треба лише трохи застигнути, перечекати, потерпіти і насолдитись медитацією. Але це ох як не просто! Останній раз, коли я вирішила тренувти витримку йогою - мало не збожеволіла! А от що дійсно допомагає - це шиття, або ще якесь рукоділля. Ціла філософія. Примусово-бажане тренування у мене було протягом 3 тижнів - шили з подругою новорічний костюм! І заодно валяли милі речі:) Витримку я перевірила - спосіб дієвий:)
А от якби я була мужчиною, то тренувалась би іншим способом - залягла б десь у траншею і вистежувала б ворога:)

09 грудня 2009

Коли голова зайнята боротьбою з серцем, то нових ідей чекати доводиться довго.

07 грудня 2009

Мені набрид мій супчик

Сьогодні мені несамовито захотілось все кинути і поміняти своє життя кардинально – роботу, місце, оточення, коло спілкування. Єдині, кого я не хочу міняти - це мої дуже близькі друзі, рідні і доця. Ідей, що робити немає, але є бажання. Я запитала у гугла, як зробити career shift і гугл мені показав блог якогось чудернацького дяді, який детально розказував як з айтішніка він перекваліфікувався на ресторатора. Також я залізла на сайт його ресторану, почитала меню і зрозуміла, що це щось смачненьке і я б не відмовилась. Фотки смачні… Меню будоражливе… Назва міста Бангалор мені нічого не сказала, тому зменшивши в 10 кроків гугли меп і побачивши там Індію, я щось дуже сильно вразилась. Не рестораном, а тим фактом, що сидить десь в Індії, на іншому континенті товстий хлопець, готує кокосові супи і толково роздумує про кар’єрні зміни у своєму житті… Оце може зараз він нашинковує овочі для чергового тайського блюда? Може поїхати в Індію поїсти супа? До речі, гарні рецепти на тому сайті.

Полуничка


Хула-хуп

В русі прихована велика сила. Мелодія – це творче вираження цієї сили, її душа, а ритм – серце. В танці можна поєднати порухи душі із биттям свого серця. Я часто танцюю дома.

Вчора випала гарна нагода - не знаю, чи сподобалась ця ідея моїм сусідам зверху, але гучність я притисла до 30. Після 40 хвилин такої несподіваної ранкової дискотеки тихого вихідного дня в хід пішов навіть хула-хуп. Він був холодним і металевим, але мені було все одно. Я почала крутити. Відчуття було дуже дивне і не звичне. Наче я підводна істота, русалка якась, метал торкається розпеченого танцем тіла, змішуючи відчуття прориву, дискомфорту і повного єднання з ритмом – гармонія… Дивна якась гармонія. Але відчуття неймовірні і по-новому цікаві. Я крутила і знала, що можу це робити доти поки щось мене не зупинить, бо сама я вже не можу спинитись, я повністю віддала себе у владу ритму, пластики і русалочої глибини. Не знаю скільки це продовжувалось, але я нарешті спинилась, коли раптом алюмінієвий круг дзенькнув об паркет, бо скінчився диск і стихли ритми. Така незвична ранкова зарядка зарядила позитивною хвилею на весь день.

01 грудня 2009

Лисичатко

Хоцю...
Дай...Мя-а-а-са!
Я гарна тварина, любіть мене:)
Ця маленька тваринка-лисичка - моє перше об'ємне "творіння", насилу виборола її від загребущих рученять доці:)