29 квітня 2010

Авторитетна Білка

Щоб заслужити прихильність жінки – зробіть так, щоб, вона відчула позитивні емоції стосовно вас. Щоб отримати прихильність чоловіка – треба заслужити його авторитет.

Моя щоденна ранкова пробіжка – простий приклад. Вибігаю з дому і кросую алеєю, назустріч незмінно біжить сусід, знайомий ще з минулого року. Таке враження, що він чекав, коли ж я перезимую і нарешті вибіжу, бо якось з полегшенням махнув рукою. Свій авторитет спортсменки я заробила у нього ще минулого року.

Далі пробігаю дитячими майданчиками, на яких ще два сусіди мирно вигулюють песиків – теж взмах рукою. Це все теж мої минулорічні «досягнення».

І, нарешті, зупинка на фізкультурному майданчику. І … нові обличчя! Я дійсно здивувалась – звідки за зиму у нас стільки спортсменів у різних вікових групах взялось? А жінок немає взагалі. Тому і вийшло так, що я вступила «на їх» територію. Коли я прийшла вперше, вони займались кожний своїми вправами у різних кутках майданчику. Вже наступного дня вони згуртувались біля турнікетів і злісно віджимались позиркуючи на мене. І так протягом тиждня. А я все приходжу і завзято роблю свою зарядку.

Пройшов тиждень і в понеділок вони всі дружно зі мною привітались, висловивши передбачення, що я спізнилась, бо холодно. Крига скресла. Відтепер ми всі щодня вітаємось і радіємо ранковим вправам. До цього вони мене елементарно «випробовували», бо сумнівались чи я витримаю щоденний спорт, чи просто приходила нові спортивки показати. А потім, коли побачили, що це система – віддали мені свою прихильність. Ось така історія про те як Білка заслужила авторитет у місцевих дідусів-спортсменів)))

25 квітня 2010

Перший ювілей

Сьогодні в моєму Більчачому царстві свято – перший серйозний ювілей. Рівно рік тому пустий аркуш електронного паперу перетворився на перший більчачий пост. З остаточний народженням весни виникло несамовите бажання озеленити простори блогосфери більчуцьким позитивом. Перегортаючи кігтистими лапами електронну історію, я радію, що дотрималась основного (і єдиного) внутрішнього правила у Сквірлдомі:
- Тут лише позитивні думки, приємні емоції та радісні враження.
Навіть, коли я щось, або когось критикую, обурююсь чи іронізую – я залишаюсь позитивною. А в поганому настрою я тут не з’являюсь.

Перші мої пости крутяться біля книжки Getting Things Done. Я навіть тег такий маю. Не віриться, але я й досі під позитивним впливом цієї книги. Не подумайте, що я така вразлива – я просто закинула її на рік, а зараз знову дістала і читаю. Насправді, російськомовний переклад не відображає суті книги. «Привести дела в порядок» та Getting Things Done – це не одне й те саме. Переклад виражає, якусь закінчену дію, наче ти прочитаєш книгу, приведеш свої справи до ладу і на тому все. А насправді – щоб отримувати результат, потрібно діяти. І процес цей невпинний. Він може лише розпочатись, але, якщо він раптом зупиняється, то все вертається на вихідні позиції.

Я роздумувала над ідеєю «дії» і у мене з’явилось запитання до вас, мої гості. Буду вдячна за відповідь у коменти.

Уяви, що перед тобою довга і складна дорога, в кінці якої на тебе чекає щось дуже бажане, наприклад затишний заміський будиночок, чи неосяжний океан з білим пляжем, чи… (вкажи свою власну мрію). Ти дуже хочеш туди потрапити, але розумієш, що самому тобі там буде хоч і гарно, але одиноко. Тому ти запрошуєш із собою друга. Друг теж кудись хоче, можливо навіть і до твого океану, а можливо йому просто з тобою йти приємно, або він не знає чого хоче і просто йде за компанію. От так ви йдете разом, гомоните по дорозі, варите вечорами на кострі суп, і знову йдете. На шляху зустрічаються різні перешкоди – то води нема, то їжі, то дуже жарко, то нестерпно холодно, або спати хочеться, а кругом голодні звірі, або сваритесь і йти стає нестерпно. Але ти йдеш, бо тобі потрібен океан. І раптом в один із днів твій друг зневіряється. Сідає на узбіччі, схиляє голову і каже – «все, я не можу далі йти». Ти починаєш його підбадьорювати, надихати, вмовляти (раніше вже таке траплялось і це діяло), але цього разу друг дійсно знесилився. «Я дуже хочу побачити з тобою разом цей океан, але я так втомився йти. Я не можу більше… Зроби що-небудь». Фізично друг здоровий. Як ти діятимеш?

1. Піду далі сам – це його вибір
2. Залишусь з другом і буду його підтримувати поки він знову не буде готовий йти
3. Посаджу друга собі на плечі і ми рушимо далі
4. Залишу друга і скажу, що я за ним повернусь, як тільки дійду до океану (біля якого, можливо, запаркований гвинтокрил, але я не впевнений)
5. Ваш варіант (будь ласка, вкажіть)

Дуже-дуже чекаю на ваші відповіді, а тим часом вітаю свою Більчутню з 1 рочком!

24 квітня 2010

Здатність багажників звужуватись, а жіночої логіки – розширюватись

Хто жінка – мене зрозуміє, а хто чоловік - посміхнеться. В нашому жіночому житті часто трапляються ситуації, коли дуже потрібно впихнути невпихуєме. Саме цим я і займалась свіжого весняного ранку – намагалась запхати шини в багажник. На мій подив – вони туди не влізли. 4 сезони влазили, а на 5-ий – не влізли. Я мостила їх і так і сяк – і прямо, і ребром, і в навхлест. Я добре пам’ятаю – вони всі 4 туди влазять! Навіть як лежати мають пам'ятаю (а то – я їх восени тиждень в багажнику тягала). А тут – 2 влізло, а 2 ну нікуди. Як ви думаєте, що я зробила? Правильно – поклала невлізлі колеса в салон і пішла писати цей пост. Пишу і думаю – ну чому ж вони не влізли?

Маю наступні гіпотези:
- Багажники усихають на зиму
- В багажнику щось є, але його не видно
- Я сплю
- У мене амнезія і минулої осені не було ніяких чотирьох колес
- Колеса за зиму відігрілись і роздулись
- Погано запихала (нігті гарні, ще поламаються…)
Але я не сильно переживаю, бо відповідь дізнаюсь, коли забиратиму машинку з шиномонтажа – навіть не сумніваюсь, що прийду, а всі колеса дядьки вклали в багажник, ну як не всі, то хоча б три!

23 квітня 2010

Транс поглинає свідомість

Головне – це правильно настроїти баси, вмістити звук у 2 квадрати салону авто і відкрити свою свідомість назустріч Всесвіту, в якому все дуально. Чоловік і жінка, інь і янь, чорне та біле, земля і небо, мінор та мажор, ритм і мелодія… Ми різні, але не можемо одне без одного. Ритм і мелодія – різні, але співіснують разом в музиці.

Транс – не проста музика, її важко зрозуміти непідготовленому вуху. Не кожний почує та зрозуміє ритм. Але той, хто хоча б один раз в житті впіймав хвилю, і його свідомість поглинув транс, той назавжди опиниться в полоні всеоб’ємного ритму.

Транс схожий на стадіон із багатьма доріжками для бігу. Постріл – марафонці побігли в єдиному темпі. Декілька кіл – розстановка сил змінилась. Ритм тримає лінію – бігун-лідер взяв темп. А на паралельних доріжках відбувається своє життя – в іншій площині йде свій ритм. Всі ці звуки співіснують, вони разом, але кожний з них співає свою пісню, не вибиваючись з хору. Трансовий трек – як тортик, який складається з декількох шарів. Можете їсти один за одним, а можете вкусити все разом. І так смачно, і так.

Мені завжди було цікаво – чому класична музика така складна для сприйняття. Коли я почала слухати електроніку – зрозуміла. Електроніка і класика «працюють» по одному принципу – в їх основі лежить ритм. Дивно, але це правда. Знайоме порівняння – «я не можу з першого разу повторити мелодію». Так можна сказати і про класику, і про електроніку. А все тому, що в основі – ритм. Мелодія є, але вона не головне. Якщо б музика еволюціонувала, то ритм стояв би на щабель вище мелодії. Він – досконаліший у своїй простоті. А от у «попсі» заводить мелодія. Тому так і чіпляються «мотивчики». Я не претендую на те, що моє порівняння єдине вірне, але відчуваю, що рухаюсь я у вірному напрямку.

Транс – як салат-бар. Є звуки, їх можна змішати, заправити фантазією і отримати картинку позитиву із зарядом бадьорості. Він – легкий і без холестерину. Під нього гарно думається, бігається, їдеться, танцюється і кохається. В останньому не останню роль забирає ритм. Правильний ритм. Наприклад, такий, який пропонує Markus Shults.


У цього хлопця взагалі дуже сексуальний транс. На фізичному рівні. Як це? А просто – коли врубаєш на повну гучність у замкненому просторі, то звуки оживають і наче торкаються тебе. Як біля колонки на шкільній дискотеці : -) У Markusa Shultza дуже чоловічий стиль. Це чути навіть у криках натовпу на бек треках – ніяких жіночих вересків, просто тваринний рев якийсь. Ритм йде накаткою, шаленою хвилею. В якийсь момент ти розумієш, що вже не контролюєш ситуацію, а ритм контролює тебе, а ти настільки розслаблено, що зараз вибухнеш. Щоб потім знову розігнатись і……….

Початківцям трансу я Markusa Shultza радити не буду, а от просунутим юзерам – вслухайтесь, оцініть, відчуйте цей всепоглинаючий ритм. Він всюди – зверху, знизу, в твоїх руках, в тобі і в грудях. Цей ритм струменить лазерними променями, ковзаючи рухливими маківками зшаленілого натовпу, опиняючись в плескаючи долонях, проминаючи діджейський пульт, занурюючись у темряву, виранаючи у серцях… Ну і звичайно – Markus постійний резидент Armada Music!

18 квітня 2010

Сьогодні мені смски пише переважно Аваль:)

02 квітня 2010

ASOT#450 Morning Celebration

Сьогодні вранці я була в Торонто. Час перестав існувати і другого квітня я потрапила в перше. Виходить нічого більше і не потрібно – радіохвиля, настроєна на kissfm, яка транслює пряме включення з ночі. Прямо зараз в Торонто Armin VB святкує 450 епізод – A State of Trance (ASOT#450). Я п’ю міцну каву, поглядаю на дощистий київський ранок, а з динаміка лунає транс з іншої частини земної кулі. Я чую голоси людей і уявляю, що от вони зараз знаходяться там, на цій вечірці, і день 1 квітня для них ще тільки закінчується і смакує лаймом з джином, а може бьорном з горілкою… А я тут, в другому квітні і збираюсь на роботу. У мене чудовий веселий настрій, і вереск канадських людей лише підтримує його. Дорога чудова, радіо перенесло паті в моє авто. Армін рулить саундом, космічними спогадами і просто класним трансом. Не дочекаюсь почути все це на власні вуха – літо поруч, а Ібіца – це дієслово)