30 грудня 2009

Laté

- Каву laté велику, будь ласка
- Вам з собою?
- Так

Хрещатик дихає. Рідна вулиця, стуки мого серця налаштовуються на твій ритм. Руки грію кавою, себе – шубою. Ніс стирчить і мерзне – гаряча рідина торкається губ. Мені стає холодно в руки та гаряче в роті. Солодке laté гріє, мандруючи моїм тілом – колючий морозець покусую, пробігаючи мої щоки. Одягаю капюшон – лише очі визирають і бачать…you are welcome to after work walk!

Головна вулиця країни живе бурхливим вуликом. Тут є все – живі представники нашої географії, разюча бідність і шовкове багатство, безтурботне студентство та неформальна молодь - тут немає таких чи інших - тут є перехожі. Старенька бабця продає з рук цигарки, а рожевощокий хлопець у неї купує пачку Parliament та прямує до «Лексуса». Студенти кучкуються в переходах, волаючи під гітару незмінний «Под небом голубым есть город золотой…». Яскраві вітрини брендових шопів запрошують дівчат витратити гривні – кому в Zaru, кому в Luis Vuitton. А я п’ю гарячу каву на морозі.

Намащені гелем італійці та борщагівські хлопці «по два» продовжують знайомитись зі студентками та школярками на незмінній променаді. Не зважаючи на пору року, всі лавочки щільно окуповані – цілуються закохані, спить п’яний дідусь, підклавши під голову дорогоцінний пакет зі склотарою, «тепервжезнайомі» скидаються на пиво… Перехожі прямують до метро, часом зупиняються біля імпровізованого данс-полу, де молоді таланти змагаються у вмінні танцювати нижній брейк. Ще ковточок – мені затишно.

«Як звати таку привабливу дівчину», - чую я зліва від себе передбачувану на 15 хвилин вперед фразу. Але настрій у мене добродушний. Я п’ю каву і споглядаю. «Я Аня», - розглядаю мужчину, який так і не стане моїм новим знайомим, - «А ви?..». Авжеш, він Вітя. Де живе? - киянин з «лівого берега». Що тут робить? - та от вирішив пройтись після роботи, пива попити. Ким працює? - менеджер середньої ланки. Куди на каву запрошує? –«ой, вибачте, я вже собі влаштувала МакДональдс, мені дуже гарно, якщо хочете стійте поруч, ви мені не заважаєте. А чому ви замовкли і якось посумніли? Ви нижній брейк танцюєте? А вірші складаєте? А математику на ніч розв’язуєте? Ні… Було приємно з вами поспілкуватись – гарного вам продовження променади!», - тікаю я на інший бік вулиці допивати каву.

На ніс приземлилась сніжинка. Висовую кінчик язика – ще одна, бряк, холодна. І полетіли!!! Кружляють, паскудниці – вже ж весна наче, а вони все свої танці не припинять, але мені приємно і затишно. Бо я люблю пити гарячу каву на зимовому Хрещатику. Люблю, коли різні частини мого тіла відчувають різну температуру. Коли гаряче всередині і от вже холодний вітер облизує губи. Мить – і вони гарячі. А я стою і споглядаю. Мої думки течуть своїм плином, з кожним ковточком вони змінюють одна одну, а я тим часом сканую життя вулиці і мені приємно від думки, що в багажнику мого авто лежать новенькі туфлі кольору літнього неба над Босфором!
02.2009

29 грудня 2009

Цяці


Для мишки-норушки:)









Для Чебурашки:)

Сніговичок

Вранці дивлюсь у вікно, а там - сніговичок!:)

Гарно - як у дитинстві.

28 грудня 2009

Щоб потім її можна було носити і на роботу

В моєму радянському дитинстві мама провадила наступну політику – «на пузі шовк, у пузі щолк». Що можна перекласти на людську мову як «на нас не написано, що ми їмо, але всі бачать в що ми вдягнені». Тоді я сприймала це буквально. Ні, звісно, в нашій родині було що їсти і ми нормально жили, але в ті часи тотальних дефіцитів перед вагами на яких стояли палка салямі та чоботи батьки віддавали перевагу другому. На різних етапах свого дорослішання я по різному сприймала цю філософію, але можу з упевненістю сказати, що моя тремтяча любов до всього, що можна з’їсти та вдягнути пускає коріння у дитяче минуле – привіт дідугане Фройд!

Довгий час для мене було практично неможливо принести на касу супермаркету 100 грамову упаковку смердючого сиру за 60 грн. Залишки «пузатої» філософії все ще правили моєю головою. І от, нарешті, я зрозуміла як це можна робити з легкістю! Тепер, коли я тащу на касу пляшку Rioja, я сприймаю це як покупку кофточки. Вино чи сир купують не для того, щоб вгамувати спрагу чи голод. Це предмети роскоші. Такі як, наприклад, діаманти. Різниця лише в ціні, але категорія товару та сама. Ніхто ж не задається запитаннями яка корить з бруліків:)

Те саме і з вечірнім вбранням. Скільки разів я чула від подруг і знайомих сумні зітхання «я купила цю сукню на весілля моєї подруги (новорічний корпоратив, випускний бал, день народження внучатого племінника etc.) 5 років назад і так після цього жодного разу і не вдягла»… Від таких зітхань мені стає сумно та прикро. За те, що ці жінки так і не змогли осягнути як можна отримати задоволення від вечірньої сукні. Бо вечірнє вбрання – це як Moet et Chandon. Коштує дорого, швидко доводить оточуючих до оргазму від розуміння власної неповторності, але випивається до кінця вечірки. Життя вечірньої сукні коротке - один вечір. От за цей келих насолоди ми і платимо грошики. А не за те, «щоб потім її можна було носити і на роботу».

Ось така у мене «глибока» теорія щодо предметів розкоші народилась сьогодні. Шуба править:)

Шуботерапія

ШУБА - от що найкращий новорічний подарунок!

Ш-У-Б-А!!!

27 грудня 2009

Арт-терапія

«Вышел месяц из тумана,
вынял ножик из кармана»

Себе треба виховувати. Ми вважаємо, що маємо право виховувати своїх дітей, але собі часто даємо поблажки. В якусь хвилину сьогоднішнього дня я відчула, що на мене навалюється смуток. Не дивуйтесь – жінці не потрібно мати причину, щоб безпричинно засумувати. Противний такий і підступний стан. І він тягне за собою лінь. «Ні-ні! Тільки не це! Я не хочу лінь!», - розрепетувалась я сама на себе і вирішила зробити щеплення. А який найефективніший засіб проти ліні? Правильно – роба! Як то казав колись мій фізрук: «крепатуру лечит физкультура». А лінь лікує робота.

І я почала працювати. Голкою. Ниткою. Шерстю. Бусинками. Робота ця хоч і фізична, але творча. А натхнення пішло гуляти ще на минулому тижні. Але я мужньо його закликала і… воно мене почуло!

Результат:
- У мене є місяць, 3 години назад про появу і зовнішній вигляд якого я нічогісінько не підозрювала
- Завершений set міні-подарунків для колег
- Дебільна радість, що нарешті я ці «подарунки» повішу на надійні груди
- Приємна втома – «от я молодець як попрацювала»!
- Помітно підвищений градус настрою (келих вина?..)

- Вимальовуються ідеї для наступних «цяць»…… і совість вже не так мучить, що ще не приступила до створення тварин шерстяних……. справи рухаються:)
Висновок:
Хочеш просуватись, а не спати – дій. Клей літачки, вишивай ягоди, віджимайся 20 разів, пиши пост – виходь, шукай і бийся.

22 грудня 2009

Виховую витримку і терпіння

Бувають в житті ситуації, коли терпіння стає найбажанішою чеснотою. Саме терпіння нам часом бракує, ми зриваємось, кричимо, тупцюємо ногами, ревнуємо, бігаємо, даремно псуємо собі настрій та дратуємось. Натомість - треба лише трохи застигнути, перечекати, потерпіти і насолдитись медитацією. Але це ох як не просто! Останній раз, коли я вирішила тренувти витримку йогою - мало не збожеволіла! А от що дійсно допомагає - це шиття, або ще якесь рукоділля. Ціла філософія. Примусово-бажане тренування у мене було протягом 3 тижнів - шили з подругою новорічний костюм! І заодно валяли милі речі:) Витримку я перевірила - спосіб дієвий:)
А от якби я була мужчиною, то тренувалась би іншим способом - залягла б десь у траншею і вистежувала б ворога:)

09 грудня 2009

Коли голова зайнята боротьбою з серцем, то нових ідей чекати доводиться довго.

07 грудня 2009

Мені набрид мій супчик

Сьогодні мені несамовито захотілось все кинути і поміняти своє життя кардинально – роботу, місце, оточення, коло спілкування. Єдині, кого я не хочу міняти - це мої дуже близькі друзі, рідні і доця. Ідей, що робити немає, але є бажання. Я запитала у гугла, як зробити career shift і гугл мені показав блог якогось чудернацького дяді, який детально розказував як з айтішніка він перекваліфікувався на ресторатора. Також я залізла на сайт його ресторану, почитала меню і зрозуміла, що це щось смачненьке і я б не відмовилась. Фотки смачні… Меню будоражливе… Назва міста Бангалор мені нічого не сказала, тому зменшивши в 10 кроків гугли меп і побачивши там Індію, я щось дуже сильно вразилась. Не рестораном, а тим фактом, що сидить десь в Індії, на іншому континенті товстий хлопець, готує кокосові супи і толково роздумує про кар’єрні зміни у своєму житті… Оце може зараз він нашинковує овочі для чергового тайського блюда? Може поїхати в Індію поїсти супа? До речі, гарні рецепти на тому сайті.

Полуничка


Хула-хуп

В русі прихована велика сила. Мелодія – це творче вираження цієї сили, її душа, а ритм – серце. В танці можна поєднати порухи душі із биттям свого серця. Я часто танцюю дома.

Вчора випала гарна нагода - не знаю, чи сподобалась ця ідея моїм сусідам зверху, але гучність я притисла до 30. Після 40 хвилин такої несподіваної ранкової дискотеки тихого вихідного дня в хід пішов навіть хула-хуп. Він був холодним і металевим, але мені було все одно. Я почала крутити. Відчуття було дуже дивне і не звичне. Наче я підводна істота, русалка якась, метал торкається розпеченого танцем тіла, змішуючи відчуття прориву, дискомфорту і повного єднання з ритмом – гармонія… Дивна якась гармонія. Але відчуття неймовірні і по-новому цікаві. Я крутила і знала, що можу це робити доти поки щось мене не зупинить, бо сама я вже не можу спинитись, я повністю віддала себе у владу ритму, пластики і русалочої глибини. Не знаю скільки це продовжувалось, але я нарешті спинилась, коли раптом алюмінієвий круг дзенькнув об паркет, бо скінчився диск і стихли ритми. Така незвична ранкова зарядка зарядила позитивною хвилею на весь день.

01 грудня 2009

Лисичатко

Хоцю...
Дай...Мя-а-а-са!
Я гарна тварина, любіть мене:)
Ця маленька тваринка-лисичка - моє перше об'ємне "творіння", насилу виборола її від загребущих рученять доці:)

30 листопада 2009

Дай мені цьом

"Я можу невідомо де бути, невідомо що робити, але ти через це не перестаєш мене любити
Можу плакати як діти, бути проти всього світу, але ти через це не перестаєш мене любити
Можу бути біля багатьох, багато біля мене, але тільки через тебе кров горить в моїх венах
Не переймайся нічим моє серце лише з тобою, дай мені цьом і ти за мною наче за стіною"


Випадково натрапила на гарні слова, хоча і з попсятини якоїсь, але мені сподобалось:)

28 листопада 2009

Загадка-що це: царство боли, крови, предательства и гламура…?

26 листопада 2009

Правила кохання без правил

Актуалізований Коельо у одній із своїх книг сказав:

"Кожен з нас у той чи інший момент свого життя зарікався: "Це кохання не варте моїх страждань". Ми страждаємо від того, що нам здається, що ми даємо більше ніж отримуємо. Ми страждаємо від того, що наша любов є невизнаною, непоміченою. Ми не змогли ввести власні правила, от і страждаємо".
Проста, але глибока думка примусила мене задуматись і дещо переоцінити. Ми любимо не для того, щоб вводити правила і тим самим загарбувати чужу територію. Ми любимо, бо бачимо в цій людині щось таке, що нас надихає, запалює і спонукає віддавати. Просто тому, що любимо.

Що роблять люди за зачиненими дверима

Всі люди різні. Але є такі, дії чи рекції яких виходять кардинально за межі нашого розуміння. І вони – звичайні люди, які живуть поруч з нами. Але іноді їх називають диваками.

Тему цього посту мені підкинула мамина розповідь про її знайому. Описуючи її, мама пару разів наголосила, що в свої 60 років та тітонька й надалі залишається схибленою на сексі і чоловіках (добре, що хоч у такому комплекті). Тому, коли мама виклала на стіл малоформатну книжечку і сказала, що її налабала та збочена тітка – я зацікавилась.

Відкривши яку попало сторінку, я поринула у агонію чужого життя. Перше ж речення захопило мою увагу – там йшлося, що далі авторка повідає свій найсексуальнішій сексуальний (вибачте за тавтологію) досвід у житті. Незважаючи на те, що вона описувала справи тридцятилітньої давнини, моя уява вперто малювала собі таку старушенцу-збоченку у латексних лаштунках. Але все виявилось ще набагато гірше. Йшлося про те, що у нього все боліло страшенно, він соромився, а потім зізнався їй. Почали ходити по лікарях, а у тих 2 варіанти – або під ніж, або мазями замащувати. Різати страшно, а мазь сам не запхаєш, бо процедура хитра. Хід засовування всякого приладдя «туди»було викладено у всіх деталях. Так що якщо у когось геморой, можу книжицю принести – почитаєте рецепти. Далі гірше – так вона його лікувала більше року, умащувала, уціловувала, наглажувала і кряхтіла, але все одно не допомогло. Зробили операцію. Після чого йому одразу ж захотілось як думаєте чого? Ги))) Так – сексу! Далі продовжувати нема чого. Просто така собі історія сексуальна.

Це я до того, що як подумаю, які цікаві речі люди можуть робити, коли їх ніхто не бачить, так аж здригаюсь від цікавості! Уявіть, ви проходите повз двері сусіда, а йому в цей час, коли ви проходите, дожовуючи ранкову булочку, шестидесятилітня коханка мастить попу мазями від геморою… Блокбастер)

Насправді, мене вразив не сам факт колективного лікування геморою, а те як вона його у своєму оповіданні описала. Можу дати почитати)


P.S. Завела в google pictures слово "геморой" - краще б я цього не робила...

22 листопада 2009


Світ - к о л ь о р о в и й, але кожного разу, коли треба робити вибір, він стачє чорно-білим.
Але потім знову кольровим:)

20 листопада 2009

Уггі - Ugg

Поролонові чоботи уггі крокують світом! Вони вже в Європі, і не які-небудь там 36-го розміру, а велетенські поролонові гіганти! Це виклик сучасній моді і елегантним маркам - запаролонити все! А ви що й досі в Kenzo? Prada? Etro? Escada? Фі - це ж моветон! "Поролони" зручні і теплі, вже є навіть гламурні версії для походу в театр. Найважливіше - задерти носа, стягнути три волосини в стильний пучок і гордо ступати в майбутнє - сезон телепузиків розпочато!
Цікаво, а жінка в уггах сесуально для чоловіка виглядає? Мене роздирають сумніви...

19 листопада 2009

Томатний сік

Томатний сік – напій не дуже елегантний. Любов до нього в мені пробудилась ще в дитинстві. Пам’ятаю як маленькою дівчинкою я ходила до гастроному біля дому. «Бар» був навпроти дверей – заходиш і одразу потрапляєш в чергу. Поки стоїш розглядаєш аскетичний асортимент «наливайки». Три графини із соком: яблучний (вже майже пустий, ціна 14 коп), березовий (8 коп) і томатний (10 коп). Напевно, широкому загалу більше до вподоби смак яблук, а може просто в «совку» були шалені насадки берез і плантації помідорів, але останні два соки в наявності були завжди.

Мені пощастило із немейнстрімівським смаком - яблучний мене не хвилював зовсім, а от томатний… у-м-м-м. До того ж, його споживання супроводжувалось спеціальною процедурою. А ритуал – завжди особливе задоволення! Поруч із графинами стоїть майонезна баночка із рожевуватою рідиною – це посудина, щоб ложку, якою сіль в склянці з соком мішали, сполоснути. В «совку» ще й не такі виноходи були!


Зморщеними від постійної вологи пальцями тьотя Глаша кидає твої 10 копійок в мокру купку мідяків, крутить перевернену склянку на спеціальному диску для миття (вічний прихисток для бактерій), наливає тягучий червоний напій і подає тобі через високу стійку. В цей момент мене, семирічну дівчинку, розриває гордість - сама купила, а тепер ще й виконуватиму ритуал, а черга заздритиме. Наче отримала в руки напівфабрикат, чи іграшку «зроби сам». Загальною ложкою зачерпуєш з солонки сіль, мішаєш в склянці, плюхаєш ложечку назад в майонезну баночку з водою... Твій напій готовий! І яка б спрагла ти не була, а пити його все одно будеш повільно і з насолодою – це ж не якесь там яблуко! Солоний дотик щипатиме губи і зводитиме під язиком від приємнощів. Ти тільки пів склянки випила, а ті п’ятеро, які були за тобою і взяли березовий – вже давно пішли. Життя плине повільно і радісно, губи солоні, а настрій бадьорий, Глаша розливає, приймає, миє, дзенькає, гукає, подає… а сіль ще й досі на твоїх губах.

Моя пам’ять тримає історію виникнення мого першого кохання з томатним соком, яке, погодьтесь, не надто гламурна. Тому і сьогодні томатний сік у мене асоціюється з напоєм для обіду, перекусу, літаків та домашнього пиття. Часом, замовляючи його в ресторані , відчуваю навіть якийсь дискомфорт. Дивно, правда?

Але я люблю цей неелегантний сік!

Besame mucho

Вранці ллє дощ, виїжджаю зі свого двору, повертаю праворуч, може трохи когось підрізаю, змах палки, зупиняйся дорогенька. І невже мій ранок почнеться з «них»? Салон розриває від besame mucho, молоденький даїшник з цікавістю зазирає крізь щойно розкрите мною вікно.

-Доброго ранку!
-О?! Девушка?! Приятного вам дня!

І все. І я поїхала. Дивно, але щось дуже приємно)

18 листопада 2009

Lady BOSS

Можливо, щоб ще більше зрозуміти чоловіка, потрібно «доторкнутись» до одягу, який він носить. І не просто підійти і помацати його за рукав, а надягнути на себе «його» сорочку. Можна це зробити як еротична Кім Бесінджер, а можна просто прикупити для себе сорочку «його» марки, але жіночу. Так і вийшло.

Нарешті я сповна відчула свіжість та м’якість 100% бавовни, дозволила своїй спині, скерованій граціозним кроєм, випрямитись та перетворитись на елегантну осанку… Не можу пригадати, коли в останнє отримувала задоволення від того, що на мені звичайний чорний костюм і сорочка. Все? Так – все. Ані прикрас, ані квіт на лацкан, ані хустинки на шиї…

Так от, любі мої, таке задоволення можливо отримати, якщо на вас ПРАВИЛЬНА і ХОРОША сорочка, і, бажано, чоловічої марки. Наприклад, Boss. Таку річ не потрібно доповнювати, вона сама за себе говорить. Не кожного дня, бо завтра захочеться і синіх квітів, але задоволення під час носіння гарантоване. А ще такий образ ніби додає рішучості і якогось, навіть, чоловічого азарту до всього що я роблю. Іноді це також корисно і безумно цікаво!

Тепер я розумію для чого чоловікові 30 однакових (я вже так давно не думаю, а ви?) сорочок Boss – він отримує від них задоволення!

13 листопада 2009

Бойові запитання

Мене дивує - як чоловіки визначають "своїх" і "чужих" під час бою. Війна, футбол, стрілялка - всі гравці однаові. Ну добре, спорт - форма у них вже дуже різна. А війна? Все литить, сиплеться, горть і клекоче, грудки землі застелають очі, всюди пилюка... Як вони розуміють, що от тут праворуч свій, а там чужий? На звук? На запах? На вибух адреналіну? На що орієнтується чоловік в бою, коли йде туди куди має йти, стріляє в тих в кого треба і знає кого прикриває?

12 листопада 2009

Бажання «зеленого», або де народжуються тренди

Буває так, що з невідомої причини на початку сезону мені раптом хочеться скупити всі зелені (рожеві, шкіряні, золотаві, з пір’ям…) речі в магазинах. Проходить трішечки часу і виясняється, що цей колір (фасон, силует, крій…) є трендом сезону. Модні програми я дивлюсь ситуативно, а Fashion TV взагалі не маю. За тенденціями у глянці теж слідкую рідко. Я не вважаю себе дикою – навпаки, мода мені дуже подобається. Я люблю street-fashion. Я люблю дивитись моду в шоппінг-молах. Я люблю «мацати» тенденції. Але бажання «зеленого» виникає раптово, з незвідки, ніби саме собою.

Мода – це система. І як у будь-якої системи, у неї існують свої закони та правила. Навіть у творчості є мінімальні правила – світло, колір, тіні, ритми, поєднання, гармонія і резонанс. Мода – як природа. Погода формується над Атлантичним океаном, підводні течії та повітряні бризи розносять її у різні куточки світу. Те, що було смирним мусоном в Атлантиці, стає смертельним цунамі в Індії. Так і метелик моди – тріпоче своїми тендітними крильцятами в Чілі, а відгукується потужною тенденцією на підмостках Парижу та Мілану.

Як це? Можливо такий приклад: раптом, якась Скандинавська країна вирішила розвивати туризм. В холодну країну потягнулись любителі пригод та нових вражень з різних куточків світу. Людям, яким вже обридла мода на Greenpiece, дуже сподобався місцевий фолк-підхід. Теплі «унти» та затишні хутряні тужурки зігріли їх погляди, розвинули фантазій та стали атрибутами приємної відпустки. Що далі? Весь світ ходить в стилізованих «поролонових» чобітках (навіть мама моя марить цими бурочками!). Пів земної кулі, в незалежності від клімату, випадку і того, що вдягнено на верхній половині тіла, носить тренд карельського побуту. Норка чи куртка-аляска – все одно, що наверху, а паролон зараз на хвилі – cool!

Мої передбачення на цей сезон також збулися. Ще навесні мені невимовно захотілось бузкових панчох та рудого лисячого жилета. Панчохи екстремального відтінку я так і не наважилась купити, але візерункові в ромби маю – тренд виконую. З хутром трохи складніше. Але воно всюди! Легке і невагоме, агресивне і ніжне, з підпушкою і стрижене! Жакети, жилєти, безрукавки і накидки – все вже тут!

Минулого року до нас в Київ приїжджала дуже модна тітка з Парижа, Лі Еделькорт. Бізнес у неї – феноменальний. Тьотя створила цілу мережу агенцій, які передбачають(!) тенденції моди. В штаті є спец-агенти, які їздять світом та видивляються, де тріпотнув крильцями модний метелик, а потім приносять свої прогнози і продають відомим будинкам моди. Бізнес дійсно фантастичний! Я б таким зайнялась:-)

10 листопада 2009

07 листопада 2009


Мне цікавлять банальні речі - секс, наприклад. А так хочеться бути оригінальною!

Я мрію віднайти свою мрію. Я марю?