27 вересня 2010


Найдешевші ліки - позитивні думки


Білка-лікар (чи медсестра...)

26 вересня 2010

Цитадель добра на перехресті сезонів

Сьогодні саме такий – поетичний – осінній день. Я такі люблю надзвичайно. Спокійно і затишно, і серце настроєне на струни гармонії, шурхотливого покрученого листя, ласкавих промінців і філософського читання. Сьогодні все прийшло з підсвідомості, а не з планів. Видубецький монастир. Здається це вже традиція – зустрічати зелень весни і проводжати в жовте осінь в цьому девятисот річному сховку богів. Монастир – перехрестя сезонів, центр в якому сплітаються енергії стихій, цитадель добра і форпост спокою. Його казкова гордість перетворює гуркіт дороги в ритмічну доріжку мелодій, які звучать в моєму серці. Монастир високо, а значить і я трохи вище до неба. А ще трохи сумно – якщо я тут, це значить, що бабине літо закінчується…

21 вересня 2010

Віршик

Волосся кольору фанти
Твої ноги як два елефанти
Запливаєш як крейсер Аврора
Я побачила тебе в поїзді вчора

1.09.2010 :)

20 вересня 2010


Басейн за тебе не поплаває...
Білка-амфібія. Мокра. Голодна. Втомлена. Задоволена.

18 вересня 2010

Головна причина, чому у нас таке хренове обслуговування всюди в тому, що навіть ті, хто старається спочатку, через якийсь час все одно розсабляються і перестають приділяти увагу деталям, які є "фішками" і обличчам їх бізнесу. Перестають одягати сіточки на пляшки, давати безкоштовний пакет на касі, вирощувати петрушку на літній площадці і зразу ж подавати її на стіл, дарувати пробнички кремів до покупки парфумів, подавати симпатичне печиво до кави... Саме деталі відрізняють.

17 вересня 2010

Спеціаліст по зніманню самогубців з балконів та утиранню дитячих сопель

Якби я не стала піарщиком, то вела б переговори із террористами та самогубцями.

Я не знаю як ця професія називається, але є ж такі спеціальні люди, які гукають промови у мегафон в той час як чоловік середніх років у помятому костюмі та краваткою, закинутою на плече вітром, намагається звершити останній у своєму житті стрибок. А я стою на землі із задертою головою і мій голос як амортизатор утримує відчайдуху від кроку в нікуди.

Або психопат дзвонить у мою компанію, загрожуючи потягати по всіх судах світу, а я цукровим голосом відповідаю як я його розумію і як поділяю його точку зору (бідний ти мій, ех). Клієнт задоволений, його проблема вирішується, пар випущено, пацієнта привели в норму.

Дочка не хоче вдягати новий спортивний костюм. З аргументів лише сльози, трагічний вираз обличчя та тупотіння ногами. Запитання – найкращий спосіб втихомирити. Мася потроху задумується і забуває про свої сльози. Разом знаходимо причину – давить резинка.

У кожній роботі є свої кепські моменти. У піарщика противні журналісти та боси-самодури, у переговорщика-психолога – «помічники», які не в тему вриваються вашу задушевну бесіду. Десять хвилин я задаю свої нудні запитання, моя перемога на відстані міліметрового кроку, який спітнілий дядько невпевнено, але робить назад… і раптом чийсь істеричний вереск вривається в процес – «нєєєє, не роби цього!», бах і міліметр назад стає кроком вперед, шіт.

З дітьми часом взагалі не просто. Все всередині мене закипає, але ззовні я тримаю обличчя – не кричу і не нервуюсь, по-материнськи продираюсь крізь рев та сьози, вгамовую м’яко і задаю свої запитання тепло. Мася припиняє схлипувати, сльозинки майже висохли і вона мені починає розказувати про свої горесті. І тут зненацька залітає добра душа (бабуся, батько…) і починає лементувати – «Ну чого ти плачеш?» (Вдягни кофту! Я сказала швидко! Ми запізнюємось!..). Бах – плач, крик, рев…

Висновки? Ні - це просто роздуми про те, що виховувати дитину так само важко як знімати самогубців з балконів.

P.S. Тільки дуже прошу вас, професії вихователя дитячого садка, оператора кол-центра чи слідчого - не пропонувати! Хочу бути спец-агентом :)

16 вересня 2010

Відкиньте зайве

Називаю речі своїми іменами? Як на мене – це перша ознака актуалізованої натури. Чому деякі люди досягають вражаючих успіхів у всьому за що б не взялись, а інші залишаються мізерними, хоча здається, що вони наполегливо працюють.
Ми вже знаємо, що є 2 типи людей – актуалізатори та маніпулятори. «Натхненні» та «булшіттери» (від англійського bullshit) – можна ще й так сказати.
Хто вони?
«Натхненний» знає чого хоче, діє та отримує це. Любить життя, створює своє майбутнє, дякує за те, що має , бажає більшого і здобуває. Я – «натхненна».
«Булшіттер» знає лише те, чого він не хоче і тому цілими днями жаліється на, що має це, проте знаходить виправдання чому все так і залишається. Таких дуже багато, і ми їх прекрасно знаємо, вони ходять як зомбі в пошуках вільних вух для свого булшіта. Вони вимагають співчуття. Навіть, якщо ви вчора втратили роботу, булшіттер волатиме, що він і роботу втратив, і зуб у нього болить, і… У всіх булшітерів є одна відмінна особливість – вони знаходяться у стані постійного ПМС (Пожалійте Мене Синдром).
Спілкування з такими людьми шкодить здоров’ю, спричиняє депресії та знижує ефективність. Тому як тільки я розумію, що булшіттер поруч – тікаю якомога швидше в країну своїх мрій та роблю те, що важливе для мого життя. Але не завжди так легко впізнати булшіттера. Іноді він підкрадається під маскою друга, який дійсно потребує вашої допомоги. Як розпізнати ворога? Шукайте один з 6 синдромів:
1. Заздрощі. Ненавиджу, коли мені заздрять. Натовп булшітерів щоденно виголошує «ти така щаслива». Не люблю цього дуже, бо що вони знають про те, чого мені коштує досягати того, що я маю? Нічогісінько! Вони лише зеленіють від заздрощів коли я поруч – вірний знак, що перед вами булшіттер.

2. Образи. Булшітери весь час ображаються на життя за ту несправедливість, яку воно проявляє до них, в той час як іншим дає щастя та успіх. І замість того, щоб навчитись у тих, хто знайшов свій шлях, вони невпинно жаліють себе.

3. Відмовки. Класична ознака класичного булшітера. Вони завжди знаходять виправдання своєму жалюгідному життю та своєму небажанню його змінити. І правда в тому, що вони ніколи і нічого не змінять. Адже всю свою енергію вони витрачають на те, щоб вигадати нові причини свого неробства та повідомити їх всім, хто готовий слухати.

4. Жаліються. Вони це роблять сподіваючись, що у когось (ну будь ласочка!) справи ще гірше. І вони не знають, що чим більше негативного вони говорять про своє життя. Тим негатив ніше воно і буде. Поруч з такими недовго й самому почати жалітись. Тікайте!

5. Посередність. Булшітерра не відрізняє нічого особливе. Він – посередність і оточує себе такими ж клонами в надії на те, що його сірість не буде вже такою темною на фоні чорноти. Гірше посередності може бути лише збіговисько посередностей.

6. Невдячність. Булшіттери не знають слова «дякую». Щоб ви для них не робили, як би не намагались допомогти змінити їх нікчемне життя, вони ніколи не подякують. Ніколи.

Якщо ви дійсно актуалізована людина, яка натхненно досягає своїх цілей та втілює в життя свої мрії, перша річ, яку треба зробити – відкинути все зайве та дистанцію вати себе від будь-кого, хто страждає синдромами булшіттера. Іноді це не так просто, особливо якщо булшітить ваш близький друг чи родич. Проте в такому випадку можна зробити «щеплення» та отримати імунітет до нападок булшіттера. Головне - знати ворога в лице. Тоді ви зможете себе захистити. Спілкуватись якомога більше із успішними людьми, які надихають та мотивують бути супер-зіркою у всьому, що робиш.
Я десь читала, що в оточенні кожного є 5 людей, з якими він проводить найбільше часу, то чому б не оточити себе гарними та позитивними друзями, а не тими, хто лише тягне на дно? Подумайте, хто заслуговує на вашу енергію та увагу та обріть свою п’ятірку мудро.

11 вересня 2010

Шалики

Гарна вітрина – половина суми в кишені. Це мистецтво. І не важливо, що продавати – шкарпетки, повітряні кульки чи діаманти. Головне як.
Мені сподобалось. Німеччина, Pick and Cloppenburg.