30 листопада 2010

La ardilla / Білка

Сьогодні моя професора з іспанської мови зробила мені подарунок - смішний вірш про білку! Дуже філософський. Про свободолюбивих тварин, до яких я долучаю і себе. Вірш написаний іспанською про мексиканську білку автором з романтичним іменем Amado Nervo, який народився в Мексиці, все життя прожив у Мадриді, а помер ще на початку минулого століття в Монтевідео (яка ж назва, ви лише вимовте це слово!), що в Уругваї...
Не переживайте - письменниця я чи де? Для більчачих пошановувачів я зробила літературний переклад українською:)
La ardilla corre
La ardilla vuela
La ardilla salta
Como locuela.

- Mamá, la ardilla
¿No va a escuela?
- Ven, ardillita,
tengo una jaula
que es muy bonita
- No, yo prefiero
mi tronco de árbol
y mi agujero.

*****************

Білка працює
Білка літає
Як навіжена
По гілках скакає

- Мама, чи білка ходить до школи?
- Йди-но сюди, у мене для тебе є клітка прекрасна
- Ні, я не хочу, бо маю свій дім
тепле дупло є світом моїм

27 листопада 2010

Трамвайчик

Тук-тук…Маленький трамвайчик гуркотить звивистою колією на краю континенту. Осінь посеред літа. Він виборює свій шлях, пробираючись крізь море шуршавого листя. Сотні разів на день неподалік від маленького раю на зеленій горі. Цукрові будиночки з біло-синіми кахлями, заховані садочки, дерева посаджені в минулому столітті . Тук-тук…їде він своїм знаним до кожного комочка маршрутом.

Шух-шух…Ми їдемо в паралельному житті. Для трамвайчика ми лише нова чорна точка в полі його бокового зору. Але у нього сьогодні своє завдання – розібратись із несподіваним листям. А у мене сьогодні день народження. Притуляюсь скронею до вікна. Тут, у цих будиночках, живуть люди. Вранці вони їдять хрусткі мюслі із молоком, а може смажать яєчню. Щодня долають кілометри, щоб потрапити на роботу, а може їх робота – це той маленький готельчик, який щойно промайнув привітною посмішкою… А на вихідних вони беруть книжки і йдуть читати їх у той затишний вічнозелений парк на самісінькій горі. Вони дивляться телевізори і думають, що живуть у 21 столітті, в якому поскрипують старенькі трамвайчики.

Я п’ю каву на своїй київській кухні . В ефірі Jamiroquai, Blue Sky. Сьогодні вже не літо, і скоро перший день зими. В Києві перший сніг, а той трамвайчик трудиться десь в паралельному житті. Жителі маленького середньовічного містечка поїдають ранкові мюслі, щоб зустріти новий суботній день у парку на горі. А я вже в двадцяте слухаю Blue sky…That’s where I am going!

17 листопада 2010

Правила плавального руху

Вдох-видох, вдох-видох, вдох-видох - бух…б…я…ух…боляче… басейн явно не місце для обговорення подій минувшого дня. Збили хвилю, поставили синець, пливу далі. Вдох-видох. А сама думаю - на воді, як на трасі. Є учасники плавального руху, є розмітка, є потік, а ще є - майстри, дятли, дєвачкі, тетки, дол…би…, шумахери… Тільки немає звуку клаксонів, а не завадило б, а то шлеп ластою якось не зовсім гуманно. Мені здається, що плавальна доріжка дуже схожа на трасу. А якщо так, то мають існувати і правила плавального руху. Я б запровадила наступні:

Правило 1. Це дорога з двома полосами і двостороннім рухом. На зустрічну тут для обпливу виходять, а не тому що море широке.
Правило 2. Для «У», «Туфельок» та «Baby on board» - крайньо-права полоса і проходження курсів Гудіні.
Правило 3. Зависнути на «буйку» посередині доріжки – все одно що зупинити на аварійці в 2 полосі на Південному мосту в час-пік і поправляти макіяж. Хвалитись гумовими шапками – в душову.
Правило 4. Приємно в жаркий серпневий день зайти по пояс в океан і поділитись своїми почуттями з коханим. Не дуже приємно обпливати чергову парочку, яка порушила Правило 1, 2 і 3. Коханців – в ліжко, подружок – в бар, доріжку – білкам.
Тепер питання в тому як навчити цим правилам люд? Пропоную вручити пам’ятку тій пишній тітонці з роздягалки, з якою я (чи не єдина) весело вітаюсь, а вона щасливо мені пропонує найкращу шафку. Володарка душових кабін полюбляє виголошувати патетичні промови – «Девочки, купальники сняли, перед басейном душ приняли, я сей час все проверю, туфли в пакет….» Така точно не проштрафиться, правила запливу розтлумачить із всією відповідальністю
.

15 листопада 2010

Чим менше речей, тим менше відчуваєшсебе заручником того місця, де вони знаходяться...

Зверху чи знизу?

«Зверху» чи «знизу»? Це питання мене непокоїть. Я завжди роблю «знизу» (варіант А). Для мене очевидно – так зручніше. Але чомусь більшість людей хочуть «зверху». Питання «чому» мене муляє вже давно. І особливо воно набирає гостроти кожного разу, коли я десь бачу «зверху», і коли щоразу я переставляю дома так, щоб було «знизу». Коли туалетний папір заправлений «зверху», то хвостик часто рветься і губиться (до речі, всі вважають навпаки, але я ж перевіряла!). І все одно в інструкціях тисяч ресторанів, готелів, барів написано «вішати туалетний папір хвостиком «зверху». Погоджусь, що в готелях з тих верхніх хвостиків хоча б трикутнички гарні виходять, а всі решта чому «зверху» вішають?..

Коли шукала картинку, щоб проілюструвати цю дилему, то зрозуміла, що таулетне питання архіактуальне і непокоїть сотні людей у різних куточках земної кулі. Туалетні дослідники пишуть цілі наукові трактати, відшукують причинно-наслідкові зв’язки і обгрунтовують позицію «зверху» специфікою людського зору.

І все ж, зверху чи знизу?

Білка-випробувачка туалетного паперу

Коли чогось дуже хочеться і це щось наближається, то "треба" стає "давай-давай".
Виростають крила, машини миються з радістю, шини міняються не моргнувши оком, бігаєш по магазину як дурна і радієш кожному моменту. У мене таке було в четвер:)

07 листопада 2010

Моя білка!

У мене є персональна БІЛКА! І вона живе біля мого будинку. Коли я сьогодні вийшла з дому, руда пишнохвостка сиділа і чекала на мене. І навіть милостиво дала себе сфотографувати - тікала граціозно і напрочуд повільно - я встигла зробити декілька кадрів. Насолоджуйтесь - шуба у всій красі!