Laté

- Каву laté велику, будь ласка
- Вам з собою?
- Так
Хрещатик дихає. Рідна вулиця, стуки мого серця налаштовуються на твій ритм. Руки грію кавою, себе – шубою. Ніс стирчить і мерзне – гаряча рідина торкається губ. Мені стає холодно в руки та гаряче в роті. Солодке laté гріє, мандруючи моїм тілом – колючий морозець покусую, пробігаючи мої щоки. Одягаю капюшон – лише очі визирають і бачать…you are welcome to after work walk!

Головна вулиця країни живе бурхливим вуликом. Тут є все – живі представники нашої географії, разюча бідність і шовкове багатство, безтурботне студентство та неформальна молодь - тут немає таких чи інших - тут є перехожі. Старенька бабця продає з рук цигарки, а рожевощокий хлопець у неї купує пачку Parliament та прямує до «Лексуса». Студенти кучкуються в переходах, волаючи під гітару незмінний «Под небом голубым есть город золотой…». Яскраві вітрини брендових шопів запрошують дівчат витратити гривні – кому в Zaru, кому в Luis Vuitton. А я п’ю гарячу каву на морозі.

Намащені гелем італійці та борщагівські хлопці «по два» продовжують знайомитись зі студентками та школярками на незмінній променаді. Не зважаючи на пору року, всі лавочки щільно окуповані – цілуються закохані, спить п’яний дідусь, підклавши під голову дорогоцінний пакет зі склотарою, «тепервжезнайомі» скидаються на пиво… Перехожі прямують до метро, часом зупиняються біля імпровізованого данс-полу, де молоді таланти змагаються у вмінні танцювати нижній брейк. Ще ковточок – мені затишно.

«Як звати таку привабливу дівчину», - чую я зліва від себе передбачувану на 15 хвилин вперед фразу. Але настрій у мене добродушний. Я п’ю каву і споглядаю. «Я Аня», - розглядаю мужчину, який так і не стане моїм новим знайомим, - «А ви?..». Авжеш, він Вітя. Де живе? - киянин з «лівого берега». Що тут робить? - та от вирішив пройтись після роботи, пива попити. Ким працює? - менеджер середньої ланки. Куди на каву запрошує? –«ой, вибачте, я вже собі влаштувала МакДональдс, мені дуже гарно, якщо хочете стійте поруч, ви мені не заважаєте. А чому ви замовкли і якось посумніли? Ви нижній брейк танцюєте? А вірші складаєте? А математику на ніч розв’язуєте? Ні… Було приємно з вами поспілкуватись – гарного вам продовження променади!», - тікаю я на інший бік вулиці допивати каву.

На ніс приземлилась сніжинка. Висовую кінчик язика – ще одна, бряк, холодна. І полетіли!!! Кружляють, паскудниці – вже ж весна наче, а вони все свої танці не припинять, але мені приємно і затишно. Бо я люблю пити гарячу каву на зимовому Хрещатику. Люблю, коли різні частини мого тіла відчувають різну температуру. Коли гаряче всередині і от вже холодний вітер облизує губи. Мить – і вони гарячі. А я стою і споглядаю. Мої думки течуть своїм плином, з кожним ковточком вони змінюють одна одну, а я тим часом сканую життя вулиці і мені приємно від думки, що в багажнику мого авто лежать новенькі туфлі кольору літнього неба над Босфором!

02.2009