Планерка

Добре не забігати вперед. Не перейматись тим, що ще не сталось. Я ж не знаю, ЩО станеться. Я перелаштовую свої думки.

Коли мені було 15 у мене не було цілей. У мене були бажання і я інтуїтивно робила все, щоб отримувати те, чого сильно хотіла. Я слухала інстинкти. Я писала, відкривала ногою двері найпопулярнішої газети, робила шреківського кота і отримувала публікацію. Хотіла бачити слова, які ще пару днів тому я набивала на маминій друкарській машинці, а тепер вони в моїх руках. І в руках ще 250 000 людей. Запах типографської фарби, екстаз і пошук нового натхнення. Я нічого не планувала. Просто хотіла. Я НЕ ЗНАЛА, що таке планінг.

А потім мені розказали, що для того, щоб досягати поставлених цілей потрібно скласти план. На тиждень, місяць, рік…. Цілей у мене не було. Тому я їх вигадувала, складала плани і чогось досягала. Але все не того. Просто робила, бо інші казали, що це правильно. Бо думала, що хочу того, чого насправді не хотіла.

Так в моє життя ввійшов планінг. Те, що це зло я зрозуміла не зразу. Мало того, прискіпливе планування як наркотик – і радості вже не приносить, і наступний крок робити не хочеться, і вже сама не знаєш куди йдеш, але все одно плануєш, плануєш, плануєш… Іноді я не дозволяла собі просто посидіти перед телевізором, бо мала якийсь план, який не хотіла робити і в результаті ані телєка, ані запланованих дії – фрустрація.

Я перестаю планувати. Я буду наново вчитись хотіти. Я шукаю візію. Зрештою, я вже знаю, що плани до добра не приводять, тому нічого не втрачаю. Творю!