Ранкові роздуми про океан можливостей

Ранками, дорогою на роботу, я включаю свою улюблену музику і відключаю мозок від залишків минулих проблем.
Ранками, я знову і знову загортаюсь у прохолодну психопатію щастя. Я наче вдруге закохалась. І в свого мужчину, і в своє життя, і у все, що довкола!

Ранками, коли машин в мою сторону мало, сонця багато, вікна відкриті, а музика гучна, я лечу, щоб робити щось.

Ранками, я щаслива несамовито, я починаю пригадувати, чому я щаслива, і стаю ще щасливіша від того, що я знову і знову пригадую, чому я щаслива..:))

Ранками я сама до себе посміхаюсь і радію, що нарешті вийшла на таку бажану галявину. Неймовірне і всеоб’ємне відчуття. Ніби я довго йшла лісом, продиралась крізь чагарники, забиралась на гірки і спускалась слизькими схилами. Я йшла і сама не до кінця розуміла, куди йду. Думала, що на гарну галявину. Мене штовхала вперед думка про те, що там гарні квіти і смачні ягоди, що там все зелене і свіже. Але страх, що навкруги галявини непролазний ліс, брав мене. І я зупинялась. Але потім знову йшла далі, думаючи вже навіть не про галявину, а лише про наступний крок.

Ранками, коли я їду, я себе запитую, невже я таки прийшла? І відповідь мене радує – ні я не прийшла. Я вийшла на галявину і побачила там те, про що навіть і не думала. Океан. Можливостей. Він ще тільки майорить на горизонті, але я ж його бачу! Його вже не затуляють високі неприступні сосни. Я вже відчуваю його солоний запах і зазивний подих.

Босоніж я стою на прекрасній галявині. Що позаду – я знаю. Що попереду – «предвкушаю». А довкола – весь світ!