Трамвайчик

Тук-тук…Маленький трамвайчик гуркотить звивистою колією на краю континенту. Осінь посеред літа. Він виборює свій шлях, пробираючись крізь море шуршавого листя. Сотні разів на день неподалік від маленького раю на зеленій горі. Цукрові будиночки з біло-синіми кахлями, заховані садочки, дерева посаджені в минулому столітті . Тук-тук…їде він своїм знаним до кожного комочка маршрутом.

Шух-шух…Ми їдемо в паралельному житті. Для трамвайчика ми лише нова чорна точка в полі його бокового зору. Але у нього сьогодні своє завдання – розібратись із несподіваним листям. А у мене сьогодні день народження. Притуляюсь скронею до вікна. Тут, у цих будиночках, живуть люди. Вранці вони їдять хрусткі мюслі із молоком, а може смажать яєчню. Щодня долають кілометри, щоб потрапити на роботу, а може їх робота – це той маленький готельчик, який щойно промайнув привітною посмішкою… А на вихідних вони беруть книжки і йдуть читати їх у той затишний вічнозелений парк на самісінькій горі. Вони дивляться телевізори і думають, що живуть у 21 столітті, в якому поскрипують старенькі трамвайчики.

Я п’ю каву на своїй київській кухні . В ефірі Jamiroquai, Blue Sky. Сьогодні вже не літо, і скоро перший день зими. В Києві перший сніг, а той трамвайчик трудиться десь в паралельному житті. Жителі маленького середньовічного містечка поїдають ранкові мюслі, щоб зустріти новий суботній день у парку на горі. А я вже в двадцяте слухаю Blue sky…That’s where I am going!