Замість гумових чобіт - колеса

З дитинства у нас залишаються звички, нереалізовані «хочу» і втілені «можу». Хто не любив добряче скочити у свіжу калюжу? Мама репетує, тягне за руку, а ти щаслива у жовтих гумових чобітках. Майже герой – розляпуєш калабані, і все тобі ні по чому! А найцікавіше – от вона вода по кісточки, а ноги СУХІ!!!

Дитячі пристрасті залишаються. Вранці, їдучи знайомою дорогою, я не оминула жодної калюжі. Ф-р-р-р-р, вода через вінця, розбігайтесь перехожі, їде у-у-у на крилах водних. Хі ) Дурна, скажете ви, хто ж оце в ями мокрі заїжджає і людей поливає!? А я скажу – не дурна. Всі ямки знаю на пам’ять, а коли люди – не газую. Найбільший екстаз, коли машина назустріч заїжджає в калюжу і виливає тобі на лобове скло несподіваний душ! А-а-а!!!

Так і їхала собі вранці на роботу: строга спідниця, блузка, окуляри на носі, несподівано ностальгічна музичка The Nightcrawlers і всі калюжі мої! А паралельно ще й колега дзвонить – де ти є, тут твоя черга розказувати презентацію на Раді директорів. Ш-р-р-р-х-х-х-х. Злякалась? Та де ж там!?! – Я в екстазі!