Keep playing

Ми всі - сучасні Марко Поло – хіба знаємо що нас чекає у новій країні? Ні, краще скажу – що нас чекає у новому аеропорту? Хто хоча б раз залишився без свого багажу у перший день відпустки, в планах якої різноманітні коктейлі, парті, прийняття, пляжі і спортивні біга – зрозуміє. Ми кожного разу з сумом проводжаємо нашу валізу, яку заковтує бориспільский транспортер. Якщо пощастило, то привітна працівниця запевнить, що із багажем все буде гаразд, якщо ви менш везучі – то нахабний хлопака косо пришпандьорить наліпку і ви не встигнете зойкнути як ваш гламурний гардиробчик перетвориться на корабель Марко Поло, відкриваючи для себе (а не для вас) нові країни.

Для чого такий довгий вступ? А це щоб ви зрозуміли мої метання, коли змінюючи два літаки, ледь встагаючи на пересадку із зареєстрованим багажем до пункту призначення прямо з Києва, я уявляла хто зараз мацає мою бірюзову валізу. Особливо питання стало актуальним, коли мені довелось піднятись в літак з жирним написом Moldovian через усе його літачаче пузо… Якісь прудкі угорські вуйки вправно нагружали летуна сумками. Моєї не було. «Головне, що зі мною масечка (нетбук), документи і гроші», - трохи попустило.

І знову взяло вже в Венеції. Аеропорт Марко Поло зустрів гримінням багажних стрічок. Belt 3… Як тонке знущання – лопості транспортера сумно ходили по колу без жодної валізи. Пасажири так само сумно споглядали пустоту, схиливши голови. Таку картину можна побачити у всіх аеропортах світу. Рулетка розкручувлась – на «зеро» моєї сумки не було. І напевно я би зійшла з глузду від чекання, але веселощі від дотепності рекламного ходу якогось венеціанського казино, не дали мені цього зробити. Я почала фотографувати – і люди витягли свої клацалки. Гарно повеселились.

Продовжуй грати – продовжуй подорожувати!

P.S. Моя сумка була на номері 35 – це щось значить?: -)