Роздуми про «+ 1 крок»

Знову бувай здорова – біг. А що я можу зробити, якщо філософські думки приходять в голову як раз в той самий момент, коли я захекано перебираю нозями, підповзаючи до тренувального майданчика біля свого дому. «Все те же на манеже» – компанія ранкових бігунів-розминачів вже чекає на мене. От і сьогодні я зробила свою комфортну норму стандартного набору вправ. І раптом подумала, що мені ліньки, що ще трішечки і я можу відмовитись від однієї не дуже улюбленої вправи чи, принаймні, зробити її на десять разів менше…

Ця думка мене засмутила. Невже всі гарні починання так закінчуються? Що робити, щоб у тебе і надалі було натхнення і бажання? А в житті ж теж все так і відбувається… Не робиш наступного кроку – тупцюєш на місці. Потупцював – починаєш скочуватись назад. Наприклад, робота. Ти звик щось робити гарно. Робиш це, робиш. Входиш у свою певну зону комфорту і, навіть, сама думка про додаткову «вправу» стає лячною. Для чого – все і так добре. А чи зможу я й надалі підтримувати свої м’язи в тонусі, я вже не кажу про розвинену мускулатуру. А чи залишиться моя зона комфорту такою солодкою й цукровою, якщо я й надалі варитимусь в цьому сиропі?

Я підіймала ноги - раз-два - і думала про сироп, в якому я загрузла по самі вуха. А потім я вирішила пробігти ще одне «незаплановане» коло. І це виявилось напрочуд не страшно! Я не впала замертво, не вмерла від втоми, не захекалась … просто зробила трохи більше, + 1 крок, ще й задоволення отримала!)) То може мені й в житті пора рухатись швидше. Тепер лише залишилось визначити, який крок я маю зробити)