Дозвольте мені сьогодні бути блондинкою

З цією думкою я клацнула замком своєї машини, припаркувавши її біля будівлі «Укрпромбанку». Перед цим я, правда, зробила стовідсоткову «нарізку», намагаючись запихнути себе в якийсь нереально (як мені здалося) простір між двома машинами. Вже заходячи в двері банку я обернулась і побачила свою сироту у позі біжучого єгиптянина, сумно «припарковану» біля мерса. До мерса залишилось ще добрий метр. Все це був лише початок.

Я зробила крок всередину і як Аліса в країні чудес провалилась в якусь смердючу клоаку брудного приміщення. Навпомацки, прогрібаючи через завісу цигаркового диму, я протиснулась до ліфта. Якийсь дядько у стильному (навіть дивно) костюмі мало не зламав собі ногу, запихаючи між дверей ліфта, щоб я встигла застрибнути. Напевне йому було боляче, бо його обличчя виражало дві несумісні емоції одночасно – нехрена собі телка+блянога.

Не знаю, що він там думав далі, бо я вискочила на 5 поверсі і зразу стопорнулась. Жодних маркувань, вказівників, чи будь-яких інших знаків або вивісок. Ну і де я маю цю вашу бухгалтерію шукати? Якийсь сердобольний мальчик буквально за руку мене підвів до потрібних дверей, перекинувши в обійми «начальника проходу». Пацану-охоронцю на вигляд було років 20. Вся його постава промовляла – я крутий, я великий, у мене червона краватка і одеколон «Шипр». Нарешті я подолала і цю перешкоду, опинившись перед закритими роздовбаними дверима з написом «507» та кодовим замком. Я постукала. Тиша. Зачекала. Нічого. Ще раз. Нуль. Пішла вже до знайомого охоронця. Набрали на внутрішній. Глухо. Підійшла знову. Стукаю. Повз пробігла якась цирла. У вас тут які правила відкривання дверей?, - питаю я. А ви стукайте гучніше! Гуп-гуп!!!!!

Нарешті сім-сім піддався, і якесь аморфне чудо відчинило мені двері. Я ступила у крихітну кімнатку. Сім пар злих та мутних очей впились в мою червону сукню.
- Доброго дня, я до Маріванни
- Мовчать. («Що це за краля приперла? Стукала тут пів ранку»)
- Скажіть, будь ласка, хто Маріванна
- («Ми тут працюємо, бля, а не довідкова служба тобі»)
- Будь ласка, до кого я можу звернутись, я говорила телефоном з Маріванною.
- От. (чудо, яке відкривало двері махнула кудись в сторону вікна)
- Де?
- (Бля, ти нас запарила, у нас тут голови пухнуть, а воно сліпе не може вже побачити куди їй рукою махають)
- Ви Маріванна?
- Угу
- Я така то, з приводу перерахування аліментів від такого то, от все принесла як ми з вами і говорили телефоном. Перегляньте, будь ласка, чи вам зручний такий формат оформлення.
- У-у-у, а це я за тебе маю писати?
- Вибачте, не зрозуміла. А, номер рахунку! Так. Звісно я зараз впишу, ви тільки скажіть чи вам так підходить.
- Заява де?
- Зараз напишу, дайте, будь ласка, зразок
- Нема. Пиши на ім’я головного бухгалтера.
- А що писати?
- Девушка, Ви визначтесь, що вам треба, і взагалі для мене це напряги тут вашими справами займатись.
І тут я не витримала. Ні, ну ви бачили таке? Я їм доброго ранку, гарного дня, от вам посмішка, чудовий день, а вони злі!

- Чому ви такі злі? Я ж не знаю ваших правил, і бухгалтера як звати теж не знаю, ви мені допоможіть. І взагалі мені все одно де отримувати гроші – на пошті, чи на картку – це вам на мінус 1 раз менше буде на пошту ходити!

Тетка подивилась на мене з цікавість, але презирством. («Аліментів, сучко хочеш, сукню чергову купити?») Сім пар мутних очей вже досвердлювали мою спину.

Я швидко сіла, все написала, подзвонила в свій банк і здала бумажки тетці-аліментчиці. Маріванна почала вивчати їх, задаючи по ходу якісь тупі запитання. Слава богу, серед царства клімактичних дебілок, в кабінеті виявилась одна нормальна людина. Молода симпатична жінка підійшла до мене, уточнила деякі питання і сказала, що все тепер зрозуміло. «Гарного вам дня», - сказала я голосно і закрила за собою розхитані двері.

Яка мораль? Не знаю. Настрій їм мені все одно не вдалося споганити. «Совок» процвітає, недойобані тетки мирно знущаються з нормальних людей, порушуючи природну позитивну ауру в радіусі кілометра від себе. На поріг «Укрпромбанку» не раджу ступати навіть носком. Червона сукня приваблює чоловіків, і злостивить і без того нещасних теток. Паркуватись я так і не навчилась. На заправці теж всім голосно побажала гарного дня. Хлопцям це сподобалось більше ніж теткам в банку.

Гарного всім дня!