Маленький спортсмен

8-а ранку, а в повітрі вже висить вологувата спека. Але я біжу. План був о 7, але отримала від себе сонної суботнє вибачення, навпомацки переставивши будильник на 8-му. Сьогодні на майданчику мене чекав новий ранковий спортсмен. Манюня років двох. Поки я робила перші вправи на розтяжку, він з цікавістю спостерігав – привідкрив ротика і завмер на місці. Починаю робити нахили. І що ж ви думаєте? Маленький за мною! Спочатку так сором’язливо, а потім як давай! Мама його сміється. Підйоми ніг він пропустив (напевно вирішив, що то якась не чоловіча вправа), а от на віджиманнях ми майже стали синхронною командою. Хлопчинка отримував задоволення, його мама дивувалась. Я вже знала, що стане кульмінацією цієї несподівано нової для нього гри. Моє висіння на турніку!!! Ховайся мама) Вишу, погойдуюсь, маленькі очиці коливаються услід за тьотью-маятником – вліво-вправо-вліво-вправо-вверх-вниз…

Віддаляючись від тренувального майданчика, махаю маленькому спортсмену «па-па» і подумки дякую йому за гарний ранковий настрій і свіжу думку в мою голову. А дійсно – так просто зрозуміти, але так складно здійснити. Треба учити діток на власному прикладі. Якщо не примушувати, а просто показувати, то вони перейматимуть твої найкращі вміння з радістю. А якщо щось і не приживеться, то, принаймні, не будеш себе винити, що не спробував. Вірність теорії можна буде перевірити років через 10, тому зараз терміново вчусь готувати і вишиваю дома хрестикомJ Чи краще танцювати буду – головне не перегнути палку)))