Коли відпускає тягар

Інтуїція – дивна штука. З її допомогою ми самі себе направляємо до того, що маємо зробити, але ця вказівка доходить до нас настільки притупленою, що ми її часто не розуміємо, або пропускаємо, або мучаємо себе докорами – «що це було: інтуїція, чи здоровий глузд?»

Найголовніше, що треба зробити – це ПОВІРИТИ, що інтуїція працює стовідсотково на твою користь. Вона – твій гарантований союзник. Вона – не підводить, бо є головним інструментом інстинкту самозбереження. Підвести може неправильний вибір, який ти часто робиш, заплутавшись в безмежних логічних доказах. Інтуїція ніколи нас не зраджує – це ми затикаємо вуха, бо нам не завжди подобається те, що вона каже. Наведу приклад – мене запросили на якесь збіговисько, наче корисна справа, але чомусь їхати не хочеться, причому об’єктивних причин чому «ні» немає. Підбираю пару виправдань, чому це зробити треба і заспокоююсь. Проте через якийсь час виникає відчуття занепокоєння. Починаю перебирати, зо це може бути - «те зробила, тому відповіла, туди подзвонила, що ж тоді?» І тут вспливає потреба їхати на збіговисько. Знову наводжу по колу докази, чому я туди їду – корисна ж справа! Ще пару таких раундів і раптом я думаю, а чому власне туди пхатись? Швидко приймаю інтуїтивне рішення і на душі стає легко. Кажуть «наче тягар впав», «відлягло», «відпустило». Це про такі моменти. Я знаю точно – якщо я відчула, що «відпустило», то прийняте рішення правильне.

Слухати інтуїцію – це не плисти за течією. Це – всім серцем вірити, що у тебе всередині є голос-помічник. Вплітати голос інтуїції в стратегію – от що треба робити. Інтуїція – не імпульс.