Оазис в центрі столиці

Їхала собі на зустріч на вказану адресу в центрі, завернула у звичайний київський двір і … ахнула! Яка краса!! Годину тому тут пройшовся весняний дощик, і тепер звичайне подвір’я буяє всіма соками і барвами зеленого життя!
А чи такий він звичайний – не впевнена, бо хіба стоять руїни старих будинків у звичайних дворах? Може і стоять. Ще й не такий мотлох зустрінеш, але тут… Якось магнетично і зачаровано – ніби час зупинився і ніяк не вийде з пащі погрозливого звіра, якого не зразу помічаю під дахом колишньої будівлі… У-у-у-у-у… і якась псевдо-галерея поруч у трансформаторній будці…. Що це таке я взагалі не второпала.

Загальне враження – суцільний спокій. Перетин минулого у залишках руїн, теперішнього у дзвінкому гавканні собак та майбутнього у веселому дитячому сміху, що лунає з майданчика. Гарно. Дуже гарно. І соковито)