Гіпноз незвичного

Мене гіпнотизують незвичні речі – вони як магніт приковують мій погляд і все інше стає байдуже. Нехай навкруги сигналять клаксони, блимають фари та чортихаються водії. Велетенський кран підняв на висоту 9-го поверху якусь чи будку, чи вагончик і намагається розмістити його на даху житлового будинку. Чотирикутна декількатонна конструкція колихається на вітру наче пір’їна, а мої очі їй в такт наче маятник… Десятки безглуздих питань рояться зараз в моїй голові – а що, якщо вірьовка лусне? А гуркіт сильний буде? А її розпластає чи просто погне? А що водію буде? А для чого її на дах? А скільки вона важить? А… «… твою… фа-фа-фа-а-а-а»…

Або от така картинка маслом – легкова автівка заїжджає в озро і починає тонути. Ні, краще їде на швидкості 120 і з мосту в річку! Водію-везунчику вдається вчано вискочити, а його власність летить стирчкома у мутну воду. Плюх! І коричнева рідина поволі наповнює новенький шкіряний салон, кремова обшивка чорніє плямами, а на мості вже стоїть кільканадцять зівак і стежать як хвиля забирає полірований дах…

Чи коли плавлять залізо і воно стає м’яким наче масло, і дурна думка раптом накочується – а що якщо ненароком доторкнутись буде боляче… напевно…не буду пробувати)

Або коли йде будівництво і тільки вирили велетенський котлован для фундаменту. З бітономішалок заливають мутно-сіру кашицю… Два кроки і квадритний клапоть йде вглиб на три поверхи – сваї, перекриття, труби, конструкція-я-я!

Або коли міцні альпіністи висять наче орангутанги на дзеркальних поверхнях у піднебессі, час від часу відштовхуючись ногами від скляних прямокутників… Ну ви зрозуміли куди заводять далі думки…

До таких речей можна клеїти погляд як до вогню, води чи роботи інших. Люблю дивитись (або уявляти) на дію механізмів чи людей у незвичних обставинах. А ви?