Сенс життя за 1 хв

Кожна людина хоча б раз у своєму житті затримувала дихання під водою. У дитинстві - упевнена. Не знаю, що такого в цьому дивному процесі, але мене наче гіпнотизує. Люблю набрати повні легені повітря і зануритись під воду. Не пірнати і плисти, а саме роздутись як підводний парусник і за одну хвилину осягнути сенс життя.

Повільно наповнюю легені легким нічим. Це ніщо збереже моє життя у чужому світі протягом 1 хвилини. Я відчуваю як кисень просякає моє тіло, наповнює альвеоли, надуває груди наче подушечку для сну в літаку. Рухи повільні та розтягнені. Вода – кесіль. Підборіддя, ніс, рідина заходить у відкриті очі, опс – і вже вона накрила твою маківку. Мірний гул у вухах, звук крізь вату, в працює водонагін чи мимо проплив катер? В басейні, морі, ванні…

Рахую. Один…чотири… сім… Мої 4,5-літрові легені заправлені під зав’язку. Повільно спускаю клапани, вивільняючи СО2. Бути повільною так важко... Бути звженою необхідно, щоб жити.

30-та секунда. Рівень кисню в крові невпивно падає, очищуючи мої думки від дріб’язку. Залишається одна найдурніша – а що як я буду тут сидіти і не пускати себе на поверхню? як це буде? невже я кудись «відлечу»?.. Спокій. Гуде водонагін, а може катер, чи кран відкритий… Звуків немає. Інша стехія. Не наше життя. Моє життя інше… Кольори зеленуваті… Виблискують паєтки… Чи то пил підводний… Мої альвеоли злиплись… Пуф-х-р-ф-ф-х-х-ш!!! Я виграла!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

Одна хвилина, одна думка, 450 мілілітрів, нуль проблем, мить невагомості. Заради того, щоб запитати себе «Дорогенька, а ти для чого тут?»